У1841 році з’явився перший заклад іпотечного кредитування для Галичини і Буковини — Земельне (Крайове) кредитне товариство. Надалі іпотечні банки зажили популярності: Галицький іпотечний (1867), Селянський (Рустикальний) (1868), Буковинський кредитний земельний (1882) банки.
Філія Австрійського національного банку відкрилася у Львові 1853 року, а у Чернівцях — 1874 року. Так почалася експансія австрійських банків на Галичині. Австрійський кредитний (1862) та Англо-австрійсь- кий (1865) банки відкривають свої філії у Львові. Крім того, тут діяли філії польських, чеських, італійських і російських банків.
Австрійське право, на відміну від російського, дозволяло поєднувати іпотечний кредит із дисконтним в одному банку. Це спричинило низький рівень безпеки галицьких банків, які були надто чутливими до криз 1873, 1886, 1890 і 1899 років. Для підтримки акціонерних банків Галичини у 1881 році за рішенням крайового сейму створюється міцний Крайовий банк для Королівства Галичини і Ладомерії з Великим князівством Краківським. У1913 році частка Крайового банку становила 60% іпотечних і 33% короткострокових кредитів усього галицького банківництва.
У 1910 році українська спільнота у Львові заснувала Земельний іпотечний банк, основним завданням якого було надання іпотечних кредитів українським селянам на 10,5-50 років. Банк здійснював і інші операції: надавав короткострокові кредити, приймав вклади на поточний рахунок, виконував операції з векселями.
Після Першої світової війни та розпаду Австро-Угорської імперії банківська справа Галичини формувалася під впливом Другої Речі Посполитої. Банківське законодавство, що набуло чинності у 1924 році, обмежувало розмір мінімального акціонерного капіталу для приватних банків. Ця сума залежала від того, в якому місті знаходився центральний офіс банку. Так. для Львова вона становила 1,5 млн. злотих. Приватні банки мали займатися короткостроковим кредитуванням.
Аналіз банківської системи Галичини до 1939 року був би неповним без аналізу популярних на той час кредитних спілок. Першою з них було започатковане 1864 року міське позичкове товариство у Бережанах. Відомою українською спілкою у 1873—1883 роках був Спільний кредитний заклад для Галичини та Буковини. У1894 році було створено Товариство взаємного кредиту “Віра” у Тисмениці під Станіславом. Його організація була характерною для більшості українських містечкових кредитних спілок, так званих “спілок Шульца”. Товариство вирізнялося досить високими членськими внесками та обмеженою відповідальністю членів, що залежало від розміру внеску. Наступною відомою українською спілкою було створене у 1895 році Львівське товариство взаємного кредиту “Дністер”, що діяло як кооперативний банк.
Ще одним видом кредитних спілок, які діяли у селах, були “каси Шевчика”, названі так на честь їхнього популяризатора Францішка Шевчика. Члени спілки платили невеликі внески, але не були обмежені у відповідальності. Ці каси почали діяти з 90-х років XIX століття. У1899 році для їхньої організації та нагляду при Крайовому відділі Галицького сейму було створено Бюро патронату, а в 1909 році — фінансовий центр — Центральну касу сільськогосподарських спілок у Львові.
У1898 році українські спілки створили ревізійний Крайовий кредитовий союз у Львові, на зміну якому у 1904 році прийшов Ревізійний союз українських спілок (РСУС). У1899 році було утворено фінансовий центр українських кредитних спілок (Центральний крайовий кооперативний банк, який у народі називався Центробанком), що увійшов до РСУС. У 1929 році Ревізійний союз об’єднував 231 кредитну спілку з капіталом у 3,2 млн. злотих.
Доповнювали банківську систему Галичини банкірські доми (Натансона і Калліра у Бродах, Хоровіца, Грюса, Шутца і Хаєса, Улямса, Гельмана, Германа і Грюендлінгера у Львові). Крім кредитно-депозитних операцій, банкірські доми займалися інкасацією, купівлею-продажем іноземних валют і цінних паперів. Більшість цих фінансових інститутів існувала до кінця 30-х років XX століття.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10 11 12 ... 233