ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ
1.1. Історія розвитку банківської справи
Історія банківської справи сягає прадавніх часів. Кредит існував ще у Вавілоні, про що згадується у кодексі законів вавілонського царя Хамму- рапі (XVIII століття до н. є.), яким передбачено умови надання та повернення позик. Але виникнення власне банківництва пов’язане зі Стародавньою Грецією, де перші фінансисти почали розпоряджатися залученими коштами.
За свідченням істориків, установами, що більш-менш нагадують банки, були окремі церковні храми, в яких концентрувалася значна частина грошових коштів. Храми були надійним місцем для збереження цінностей. Злодії боялися Бога і, з поваги до вівтаря, не грабували. Вклади, недоторканність яких гарантувалася шанобливим ставленням до релігії, перетворили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефеський) у своєрідні банківські установи. У храмі Артеміди в Ефесі накопичувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах концентрувались вільні грошові кошти всієї європейської Греції.
Перші «банкіри» зрозуміли, що накопичені грошові багатства лежать без руху, без діла, тоді як від них можна отримувати значну користь, віддавши в тимчасове користування або самостійно відкривши торговельні та ремісничі підприємства. Вони почали видавати кредити під заставу. Заставою при цьому були кораблі, товари, а в деяких випадках—будинки, дорогоцінні речі і навіть люди (раби). Отже, почали здійснюватися перші операції із залучення капіталу а потім і розміщення його з певною вигодою.
Слово «банк» походить від італійського «Banco», що означає «лавка» Попередниками банків в Італії були середньовічні міняйли — представ
ники грошового капіталу; вони приймали грошові вклади купців і спеціалізувались на обміні грошей різних міст і країн. З часом міняйли стали використовувати ці вклади, а також власні гроші для надання кредитів та отримання процентів, що означало перетворення міняйлів у банкірів.
У XVI — XVII століттях купецькі гільдії деяких міст (Венеції, Генуї, Мілана, Амстердама, Гамбурга, Нюрнберга) створили спеціальні жиробанки для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами — купцями. Жиробанки вели розрахунки між клієнтами в спеціальних грошових одиницях, виражених у певних вагових кількостях благородних металів. Свої вільні грошові кошти жиробанки надавали в кредит державі, містам і привілейованим зовнішньоторговельним компаніям.
В Англії банківська система виникла в XVI столітті, причому перші банкіри вийшли із майстрів-золотарів чи купців.
За часів Ярослава Мудрого в Київській Русі також існували установи, що надавали кредити і залучали кошти.
1.2. Еволюція банківської справи в Україні
В українських землях банківництво починалося з обміну валют у містах-по-лісах Північного Причорномор’я. Підтвердженням цього є декрет про регулювання обміну золотих і срібних монет на теренах Ольвії, знайдений археологами на берегах Босфору. Вчені датують документ першою половиною IV століття до н. є., коли населення полісу становило 25 тисяч осіб, а місто переживало епоху найвищого розквіту. Статі декрету були витесані на мармурових стелах поряд із подібними документами інших грецьких міст.
Ольвія, що розміщувалася у районі сучасного села Парутине Миколаївської області, була заснована на зламі УП-УГ століть до н. є. вихідцями з давньогрецького полісу Мілета. На зміну мідним “стрілам” і “дельфінам”, що використовувалися у місті як грошові знаки, у V—IV століттях до н. є. прийшли бронзові, золоті та срібні монети. На територію полісу можна було ввозити будь-які золоті й срібні монети, що підлягали обов’язковому продажу за ольвійські срібні та мідні гроші. При цьому курс обміну встановлювався угодою. Тісний зв’язок міст Північного Причорномор’я із давньогрецькими полісами, у кожному з яких карбувалися свої монети, оскільки обіг іноземних було заборонено, пояснює статті декрету, які узаконюють обіг в Ольвії тільки місцевих грошей.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8 9 10 11 12 ... 233