Запропоновану систему детермінант економічної безпеки галузі, як і у випадку конкурентних переваг, доцільно доповнити такими чинниками:
1. Випадкові події.
2. Роль уряду (державне регулювання).
3. Корпоративне регулювання. Розглянемо кожну з них більш докладно.
1. Випадкові події. Це події, що спроможні вплинути на рівень економічної безпеки галузі. До них можливо, на нашу думку, віднести: винаходи, значні технологічні зрушення, різкі зміни цін на ресурси, суттєві зміни на світових фінансових ринках, коливання кон'юнктури ринку, форс-мажорні обставини та інші. Однак, не дивлячись на випадковість цих подій, детермінанти здійснюють на них суттєвий вплив.
2. Роль уряду (державне регулювання). Можливості уряду щодо підвищення рівня економічної безпеки галузі національного господарства є однією з проблем, що привертає постійну увагу. Існує дві основні точки зору на цю проблему: функціонування вільного ринку або необхідність державного регулювання.
Прихильники вільного ринку вважають, що економіка країни і її галузей повинні розвиватись на основі природного руху ринкових сил (ринкової саморегуляції). Це так звана "невидима рука ринку". Саморегулювання здійснюється за рахунок:
- вільної конкуренції, на яку не впливають монополії, олігополії та держава;
- вільного ціноутворення, що забезпечує пропорційність розвитку економіки. Підтримка і допомога уряду, на думку прихильників ринкової економіки,
позбавляє галузі стимулів до інноваційних змін та розвитку, що негативно позначається на конкурентних перевагах окремих галузей і економіки в цілому.
Відповідно до іншої точки зору - навпаки, необхідна урядова підтримка галузей, що сприяє їх розвитку. Цю концепцію обґрунтував Дж.Кейнс [29]. Він довів, що
недосконалість ринків з боку конкуренції призводить до неможливості забезпечення ефективного використання ресурсів.
П.Самуельсон вважає, що двома ланками господарського механізму є державне регулювання і ринкове саморегулювання [30].
В економічній літературі державну політику щодо монополій розділяють на два напрями: регулювання і конкурентна політика.
Серед галузей, по відношенню до яких необхідне не тільки ринково-конкурентне, а й державне регулювання є перш за все природні монополії. Потреба у регулюванні виникає, коли ринкова влада суб'єкта господарювання наближається до монопольної. В Україні це енергопостачання, постачання нафти і газу та продуктів їх переробки, послуги залізничного транспорту, зв'язку і т.ін. Відповідно до ст.1 Закону України "Про природні монополії", "природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)" [31].
Метою конкурентної політики є утримання суб'єктів господарювання від дій, що можуть викликати негативні для суспільства наслідки.
Таким чином, необхідність державного регулювання зумовлена тим, що саморегулювання ринку на основі конкуренції є недосконалим. Воно не забезпечує ефективного розміщення ресурсів, технічного прогресу, повної зайнятості і т.ін. Відомі науковці, серед яких К.Р.Макконнелл, С.Л.Брю [26], С.Фішер [32], Р.Шмалензі [32], П.Самуельсон і В.Нордхауз [27] та ін. наголошують на необхідності проведення державою спеціальної політики. Так, К.Р.Макконнелл, С.Л.Брю зазначають, що економісти різних економічних напрямів є прихильниками індустріальної політики. З її допомогою уряд приймає активну участь у формуванні структури промисловості з метою стимулювання економічного зростання. Інструментами цієї політики може бути, по-перше переміщення ресурсів з низькопродуктивних у високопродуктивні галузі. По-друге, - це збільшення державних витрат на фундаментальні дослідження, стимулювання технічного прогресу. По-третє - збільшення витрат на освіту, що може сприяти підвищенню якості робочої сили і росту продуктивності праці. [26, С.393].
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10 11 12 ... 16