Індустріальну політику (К.Р.Макконнелл, С.Л.Брю ) В.С.Стельмах та ін. у монографії "Макро- і мікроекономічні складові розвитку" [34] називають державною промисловою політикою. Автори вважають, що така політика впливає на розвиток пріоритетних галузей промисловості за допомогою впровадження новітніх технологій, складових інфраструктури, попиту, інституційної структури ринків, інновацій та стимулювання. Вона є комплексною інтегрованою системою, що має внутрішні складові і знаходиться під постійним зовнішнім впливом. Світова практика виробила певні інструменти прямого державного впливу при впровадженні цієї політики: державне замовлення, прямі дотації, пільгове кредитування; розширення можливостей правового регулювання (право власності, ринок капіталу, функціонування реального сектора економіки).
У [35] наголошується на необхідності проведення спеціальної політики, що називається "політикою економічного розвитку". На думку авторів, вона втілюється в наступних видах політики: стабілізації, структурній, розподілу доходів та ін. На особливу увагу заслуговує саме структурна. її завданнями є розв'язання економічних проблем в галузях народного господарства, між галузями, регіонами та корегування структури економіки. Вона націлена на активізацію галузевого та регіонального потенціалів росту. її мета - стимулювання науково-технічного прогресу як джерела
зростання продуктивності виробництва. її різновидом є галузева структурна політика. Ця політика реалізується в разі виникнення потреби у корегуванні розвитку певних галузей національного господарства. її інструментами є субвенції, дотації, митний захист, регулювання цін, технологічна політика, пільгове оподаткування і т.ін.
У [36, С.724] також йде мова про структурну політику. Автори вважають, що "структурна політика - це сукупність державних заходів, орієнтованих на встановлення структурних параметрів національної економіки, необхідних для підтримання динамічної макроекономічної рівноваги і сталого економічного зростання". Реалізація цієї політики спирається на використання селективного підходу (таргетування). Таргетування - це концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку та на об'єктах (галузях і підприємствах), підвищення ефективності діяльності яких сприяє підвищенню ефективності і конкурентоспроможності національної економіки в цілому [36, С.725]. Необхідність використання таргетування зумовлена тим, що в економічній системі існує протиріччя між потребами, що необмежено зростають, та обмеженими ресурсами. Саме обмеженість ресурсів і зумовлює необхідність їх використання у пріоритетних напрямах розвитку економіки.
Можна погодитись з автором [36], який вважає критеріями відбору пріоритетних галузей: місце країни у міжнародному поділі праці та її конкурентні переваги; експортний потенціал галузі; перспективи внутрішнього попиту на продукцію галузі; рівень залежності галузі від імпорту сировини і обладнання; екологічність; стадію життєвого циклу галузі; величину доданої вартості, створеної на одного працюючого в галузі.
В [11] розглядається галузева політика щодо окремих суб'єктів господарювання або їх груп, орієнтована на зміцнення позицій на ринку. Не дивлячись на неоднозначне ставлення економістів до галузевої політики, доцільним є її використання у перехідних умовах поряд з регулюванням і конкурентною політикою. Завдяки конкурентній політиці формується структура економіки. Галузева - дає можливості здіснення прогресивних змін у структурі національного господарства, стимулювання розвитку галузей, що забезпечують економічну безпеку держави і т.ін. Автори вважають, що стратегічною метою галузевої політики є використання конкурентних переваг країни та підвищення конкурентоспроможності національної економіки.
» следующая страница »
1 ... 3 4 5 6 7 89 10 11 12 13 ... 16