Наприкінці XX-го - на початку XXI ст. практично всі цивілізовані країни (незалежні держави, визнані Організацією Об'єднаних Націй), яких налічується близько двохсот, стали членами різних міжнародних економічних організацій. Так, у 2012 р. членами Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Всесвітнього банку (ВБ) було по 187 країн, 153 країни входять у Світову організацію торгівлі (СОТ), 183 країни - члени Світової організації праці (СОП) і т.д.
Також було створено багато міждержавних економічних установ, що представляють широкий спектр форм локальної міжнародної економічної інтеграції: Європейський Союз (ЄС), Карибське співтовариство, Центрально-американський загальний ринок, Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), Організація країн Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) і ін.
Серед головних причин виникнення й широкого поширення інтеграційних процесів у світовій економіці та промисловості можна виділити такі:
- посилення конкурентної боротьби внаслідок значного збільшення масштабів виробництва, що змушує бізнес «переступати» національні кордони у пошуках більш сприятливих економічних й інституційних умов;
- необхідність встановлення у світі нового економічного порядку внаслідок розпаду наприкінці XX ст. колоніальної системи й закінчення «холодної» війни, що дозволило розглядати світ як цілісну систему;
- прискорення науково-технічного прогресу, що дозволило створити якісно нову економічну інфраструктуру (міжнародну транспортну мережу, нові засоби зв'язку, широку інформаційну систему), яка сприяла істотному скороченню витрат на переміщення товарів і факторів виробництва, зниженню ступеня економічних ризиків [1].
Результатом об'єднання країн і створення міжнародних організацій, у першу чергу, є формування всесвітньої економічної інфраструктури, наднаціональних міжнародних органів, економічних, валютних і політичних міжнародних союзів, які сприяють регулюванню міжнародного обміну товарами й послугами, забезпеченню держав економічними ресурсами, у тому числі капіталом та інформаційними технологіями, розвитку і посиленню ролі у світовому господарстві міжнародних корпорацій, масовому переходу національних економік на загальносвітову систему статистичного й бухгалтерського обліку.
Вищу форму міжнародної економічної інтеграції являє собою глобалізація економіки, яка виражається в організації й діяльності міждержавних і міжнародних економічних об'єднань, а також у появі й розвитку міжнародних економічних інститутів і транснаціональних компаній. Глобалізація при цьому передбачає не тільки міжнародну торгівлю товарами, але й переміщення робочої сили, капіталу, науково-технічних знань та інформації.
У світовому промисловому секторі одним з основних наслідків глобальної інтеграції є створення необхідних умов для міжнародного виробничого співробітництва - специфічної форми організації виробничої діяльності, що передбачає участь у ній одночасно декількох країн на основі виробничої спеціалізації (предметної, подетальної, технологічної) при широкій виробничій кооперації між цими країнами. Міжнародному виробничому співробітництву властиві більш високий рівень продуктивності, довготривалість і відносна стабільність економічних відносин між партнерами, тісне міжнародне науково-технічне співробітництво, наявність загальних програм, єдиних цілей у здійсненні спільної діяльності.
Слід зазначити, що найбільшу вигоду від міжнародної економічної інтеграції одержують, як правило, економічно розвинені й політично стабільні держави. Це пояснюється тим, що саме ці країни на сьогоднішній день виробляють найбільш прибуткову наукоємну продукцію і експортують капітал.
Відстоюючи власні національні інтереси, країни-учасниці світогосподарських зв'язків підсилюють конкурентну боротьбу, підіймаючи її на більш високий рівень.
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8 9