6. Активне використання досліджень зі стратегічного управління у процесі розробки державної промислової політики.
Часто аргументом проти розробки промислової політики є те, що уряди не в змозі обирати «переможців», тобто найбільш конкурентоспроможні й ефективно працюючі компанії та види діяльності. Однак сучасний підхід до промислової політики передбачає не тільки відповідні структурні зміни в економіці, але й непряме управління стратегічним співробітництвом між приватним і державним секторами, де метою є виявлення і усунення перешкод для вкладення інвестицій і стимулювання підприємництва у нових видах діяльності, у яких, в остаточному підсумку, можуть бути отримані порівняльні переваги [9].
При цьому уряди також вирішують завдання розвитку інститутів, що якнайкраще забезпечують економічне зростання у довгостроковій перспективі, зокрема, за рахунок диверсифікованості виробничих структур і розробки ефективних механізмів обробки та агрегування знань про місцеві особливості.
Слід зазначити, що у сучасних умовах при розробці промислової політики центральною дилемою є протиріччя між глобальним характером більшості ринків товарів, капіталу і послуг і національним характером організацій, які лежать в основі їх підтримки [15], а також необхідність враховувати механізми взаємодії між національною, галузевою і корпоративною стратегіями.
Висновки:
1. При розробці стратегій необхідно враховувати основні сучасні тенденції розвитку світової промисловості, які визначають найбільш конкурентоспроможні напрямки діяльності окремих підприємств і галузей. У першу чергу, мова йде про глобальний характер конкуренції, що посилюється, перетворення знань у безпосередню продуктивну силу і зміну географічної структури розміщення виробництв і збуту товарів під впливом досягнень науково-технічного прогресу й рівня розвиненості економік.
2. Зазначені тенденції разом зі зростанням мінливості та «агресивності» зовнішнього середовища підвищують для промислових виробництв актуальність створення та використання динамічних конкурентних переваг, які є більш тимчасовими, ніж звичайні, однак мають гнучкість й адаптивність до особливостей місцевих ринків збуту та їх інституційних умов.
3. Як один з визначальних при розробці промислових конкурентних стратегій доцільно розглядати інституційний контекст бізнес-середовища (національного чи глобального). При цьому менш розвинені інституційні умови часто виступають каталізатором для розробки та реалізації більш успішних «нестандартних» стратегій, які з великою ймовірностю не працюватимуть у стабільних розвинених економіках.
4. Головними особливостями стратегічного управління у майбутньому стануть доцільність використання творчих підходів при розробці й реалізації стратегій, пріоритетне врахування відмінностей локальних ринків зі збереженням генеральних стратегічних установок глобальних компаній, інтеграція та взаємодоповнюваність дослідницьких завдань, програм навчання і практичної діяльності менеджерів різних рівнів.
» следующая страница »
1 ... 3 4 5 6 7 89