Враховуючи розглянуті тенденції розвитку світової промисловості, можна виділити декілька основних теоретичних підходів до розробки промислових стратегій у сучасних умовах.
1. Базування на динамічних конкурентних перевагах, що мають тимчасовий характер внаслідок частих та інтенсивних змін зовнішнього середовища і посилення конкуренції [6, 7].
Динамічні можливості компаній, галузей і національних економік, як правило, дозволяють змінювати, продовжувати й регулювати швидкість змін наявних звичайних конкурентних переваг і сприяють досягненню стійких переважаючих економічних показників (Р8ЕР) навіть у нестабільних умовах, коли екзогенні макроекономічні потрясіння і несподівані зміни «правил гри» стають усе більш частими та непередбачуваними і підривають значення успішно розробленої раніше стратегії.
У контексті гіперконкуренції відносно стійких конкурентних переваг протягом розумного періоду часу можуть досягтися компанії й галузі, здатні розробляти унікальні та важко відтворювані можливості, що замінюють традиційні і статичні джерела переваг, які є тимчасовими, на більш динамічні у перспективі.
Однак слід зазначити, що для видів промислової діяльності, структура яких змінюється повільно, конкурентні переваги, що витікають з унікальних ресурсів і можливостей, є більш стабільними.
2. Посилене використання у процесі стратегічного управління інституційних особливостей світових ринків, які, на думку багатьох учених, у сучасних умовах виступають головними детермінантами соціального й економічного розвитку [6, 8, 9], генеруючи різні конкурентні умови і створюючи тиск на конкурентні переваги.
Зокрема, досягнення Р8ЕР також багато у чому залежить від інституційних особливостей, які можуть як заохочувати, так і перешкоджати розвитку конкуренції і конкурентних відносин. Наприклад, менш розвинені інституційні умови, які спостерігаються у країнах, що розвиваються, сприяють концентрації власності і перешкоджають досягненню промислових Р8ЕР. При цьому філії транснаціональних корпорацій, які у своєму розвитку спираються на стратегії володіння природними ресурсами, краще підготовлені для підтримки своїх конкурентних позицій і досягнення Р8ЕР у випадку зміни інституційного середовища.
Слід зазначити, що вплив інституційних умов на Р8ЕР у країнах з економікою, що розвивається, є неоднозначним, тому що компанії, зустрічаючись з недосконалістю законодавства і «правил гри» на таких ринках, одночасно одержують можливість займатися виробленням нетрадиційних ринкових і неринкових стратегій. У цьому контексті вміння управляти інституційними особливостями переважає над іншими перевагами, такими як технологічні або маркетингові [10].
Значення інституційного контексту у стратегічніму управлінні суттєво підвищилося з розвитком так званої гіперконкуренції, яка є наслідком технологічних та інституційних змін у світовій промисловості (зокрема, за рахунок державного дерегулювання) і утруднює підтримку стратегічних переваг, особливо у довгостроковій перспективі [6].
3. Переважне використання у стратегіях міжнародних промислових компаній децентралізованої моделі управління з упором на особливості місцевих ринків [9, 11].
Оскільки види промислової діяльності стають усе більш глобальними, досягтися й утримати конкурентні переваги можна шляхом розвитку унікального набору ресурсів і можливостей в одній країні з наступним їх використанням в інших країнах.
Для цього більшість компаній раніше інтегрували загальні цінності, стандарти якості і свої бренди по усьому світу за допомогою централізації інтелектуального та інноваційного потенціалу у штаб-квартирах. Однак на сьогоднішній день у такий спосіб неможливо повністю адаптуватися до різних вимог клієнтів в усіх країнах і на різних ринках. Тому для відповідності локальним системам розподілу, швидкого реагування у ланцюжках поставок і зниження витрат доцільно децентралізувати управління компанією з переміщенням відповідальності за брендінг і товарний склад на периферію, ближче до місцевих звичаїв, стандартів якості й виробничих ліній.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 67 8 9