урахуванням новітніх виробничих технологій відповідної галузі. Самим фактом функціонування університету корпорація мотивує своїх нинішніх і майбутніх працівників до оволодіння інноваційними знаннями і впровадження їх у виробництво [4, с. 5-8].
Цей приклад ще раз акцентує увагу на тому, що інноваційна інформація і технології сприймаються та впроваджуються саме персоналом компаній. Особливо виразно це видно у діяльності транснаціональних компаній, які є ядром інноваційного розвитку економіки. Але при цьому слід підкреслити, що враховуючи складність цього процесу, пов' язаного з великим інтелектуальним та психофізіологічним навантаженням, його організація потребує відповідного професійного підходу до персоналу і, перш за все, мотивування [5, с. 28-29].
У самонавчальних організаціях у зв' язку з цим передбачається зміна базових цінностних орієнтирів компанії, модернізація управлінських технологій, в результаті чого самонавчальна організація перетворяється на організацію, яка зростає та вдосконалюється за рахунок внутрішніх резервів. Кожний член такого колективу індивідуально підвищує свій професійний рівень і при цьому є каталізатором зростання один одного та організації в цілому. Такий робітник має змогу ефективно працювати в будь-якій, в тому числі кризовій ситуації, відчувати себе частиною цієї системи та ставитися з повагою до свого оточення. В результаті зникає страх перед необхідністю змін, які сприймаються як закономірний процес, що супроводжується особистісним зростанням.
Для самонавчальної організації характерними є два етапи оволодіння інноваційними знаннями: 1) організація обов' язкового навчання персоналу; 2) створення умов для обмірковування співробітниками інформації, отриманої на першому етапі, і розробка системи мотивації персоналу до самонавчання. Перший етап самонавчання може бути реалізовано компанією без особливих зусиль. Саме на цьому етапі застосовуються трен-інги, як силами самої організації, так і за допомогою запрошених консультантів. Складним є перехід до другого етапу, в зв' язку з тим, що значно посилюється протиставлення персонала запропонованому навчанню. Це виражається у тому, що:
а) співробітники погоджуються пасивно засвоювати знання, але це зовсім не означає, що вони захочуть застосовувати їх на практиці;
б) співробітники можуть не бажати, або не уміти передавати свої знання іншим колегам.
Таким чином, першочергового значення набуває проблема мотивування персоналу щодо оволодіння ним інноваційними знаннями, використання цих знань безпосередньо на своїй роботі, а також обміну досвідом та знаннями серед інших співробітників компанії.
В якості мотивуючих стимулів консультанти з управління знаннями різних компаній світу пропонують:
- зняти внутрішньоорганізаційні бар'єри між підрозділами для вільного доступу до інформації;
- створити „відкритий простір" для спілкування працівників різних ступенів організаційної ієрархії (при цьому доцільно застосовувати тре-нінги, програми обміну, стажування, неформальні наради);
- визначити сфери взаємовигідного співробітництва для окремих співробітників та груп фахівців;
- формувати тимчасові робочі групи для спільної участі у проектах;
- створити умови для обміну знаннями (виділити працівнику необхідний час та засоби для можливості взаємообміну найбільш цікавими ідеями та результатами своєї роботи;
- надавати творчі відпустки для роботи у суміжних сферах, де часто можуть бути інновації та майбутні вигоди для підприємства;
- використовувати програми наставництва;
- ввести нові посади у компанії для координування обміну знаннями;
- розробити систему заохочень для участі в обміні знаннями;
- визначити правила користування інтелектуальними активами тощо [6, с. 81-82; 7, с. 56; 8, с. 456-458].
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7