люють організаційні як одну з власних складових, а тому є поняттям значно ширшим за економічним змістом. Інституціональне середовище являє собою зовнішній простір відносно розвитку регіональної сфери зайнятості населення і ринку праці, оскільки обумовлено системою суспільних, нормативно-правових, економічних, соціальних відносин, які визначають рівень її керованості та відповідність потребам розширеного відтворення робочої сили.
Виходячи з правомірності цих методологічних положень, слід визнати, що інституціональне середовище щодо забезпечення продуктивної зайнятості населення регіону формується, з одного боку, мотивами, стимулами, інтересами, ціннісними орієнтаціями щодо трудової та іншої суспільно корисної діяльності, а з іншого - діяльністю установ та організацій, що забезпечують їх реалізацію. За таким підходом інституціональне середовище являє собою певну систему координат, яка забезпечує взаємодію членів суспільства на основі встановлених норм і ціннісних орієнтацій, а також створеної для цього системи інституцій. Доцільним є виокремлення формальних (ті, що закріплені у законодавчих та нормативних актах і є обов'язковими) та неформальних (норми і правила соціально-культурного та морально-психологічного характеру) інститутів; до перших відносять ті, що діють на усіх рівнях економічної системи і формують інституціональну структуру економіки, до других - ті норми і правила, які характеризують соціально-культурні та соціально-психологічні аспекти економіки [4, с. 5].
В практичній площині реалізації складної системи відносин зайнятості на регіональному рівні це означає залежність не тільки від діяльності управлінських структур, але й від соціально-психологічних аспектів економічної активності населення регіону, його правосвідомості, прагнення до професійної реалізації. Виходячи з цього, сучасна структура відносин зайнятості може бути представлена як сукупність формальних та неформальних елементів, у якій домінують формальні, представлені такими елементами, як розвиток нових форм господарювання, небанківських фінансових структур, ринкової інфраструктури, зміна адміністративного статусу поселень та зміцнення їх економічного потенціалу, розвиток місцевого самоврядування та нових форм міжнародного співробітництва. Неформальні структури (норми ділової поведінки, правосвідомість населення, ціннісні орієнтири та життєві настанови, історичні та етнічні традиції, морально-етичні норми, ментально-психологічні особливості населення) мають підпорядковане значення, хоча з посиленням демократичних засад суспільного розвитку, активізацією громадського руху їх значення неухильно зростає.
Здійснювані в регіонах країни інституціональні перетворення забезпечили створення законодавчого поля та відповідних інститутів щодо регулювання зайнятості населення на основі трансформації відносин власності, розвитку підприємництва, фінансової системи, зовнішньоекономічної сфери. Водночас політична нестабільність, перманентний виборчий процес, неузгодженість дій законодавчої та виконавчої влади, відсутність громадського контролю за діяльністю органів влади - це сучасні реалії, що деформують інституціо-нальне середовище розвитку сфери зайнятості населення. Його слабкість обумовлює розширення сфери тіньової зайнятості, неузгодженість формальних і неформальних інститутів, конкретним проявом яких є нецільове використання бюджетних коштів, приватизація за схемами трансфертного ціноутворення, податкові пільги та неплатежі.
Інституціоналізація відносин зайнятості населення в регіонах країни передбачає активну і продуктивну трансформацію усієї системи суспільних відносин. Натомість інституціональна структура суспільства досить повільно набуває таких соціальних властивостей, як демократичність, зрілість громадянського суспільства, надійність соціальних гарантій, захищеність приватної власності. Власне, це і гальмує зміцнення інституціональних засад зайнятості населення. В аспекті впливу на трансформацію відносин зайнятості населення найбільш істотними є такі інституціональні зміни в економічній базі регіонального розвитку: формування конкурентного економічного середовища, сприятливого для розвитку диверсифікова-ної структури зайнятості населення; розвиток недержавного сектора економіки та формування на цій основі відповідного сегмента зайнятості населення; розвиток нового типу соціально-трудових відносин, який передбачає високу активність усіх суб 'єктів цих відносин; забезпечення соціального захисту населення на страхових засадах; функціонування державних структур, які займаються виключно проблемами зайнятості населення та зростання її ефективності.
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8