Оцінка напрямів обігу робочої сили, практики використання неформальної та неповної зайнятості населення, а також їх низька продуктивність свідчать про необхідність зміцнення інституціо-нальних засад зайнятості населення як важливого завданням сучасної економічної політики держави та її регіонів. Значне розширення меж сектора неформальної зайнятості населення суперечить вимогам ефективного господарювання. Його існування дає можливість задовольняти споживчий попит на недорогі товари та послуги, і навіть конкурувати за рахунок невисоких витрат з іншими секторами економіки; з іншого боку - це один з примітивних засобів самозабезпечення населення, який не сприяє зростанню продуктивності праці, модернізації сфери зайнятості, зміцненню позицій країни на міжнародному товарному ринку. Підтримуючи життєвий рівень певних категорій населення (як правило, низькодоходних), цей сектор економіки концентрує достатньо примітивні виробництва; його подальший розвиток не забезпечує вирішення нагальних соціальних проблем.
Альтернативою поширення неформальної зайнятості є запровадження в регіонах країни практики розробки і реалізації національних проектів, які б сприяли формуванню прозорого та легітимного інстуціонального середовища, забезпечували взаємодію усіх гілок влади, суспільних організацій, територіальних громад. Таким чином може бути досягнута концентрація обмежених бюджетних і приватних ресурсів на вирішенні пріоритетних регіональних завдань, яким і підпорядковуватиметься розвиток сфери зайнятості населення. Через механізм розробки і реалізації актуальних для України національних проектів (з проблем енергозбереження, розвитку інфраструктури, відродження сільської місцевості) необхідно обмежити сферу непродуктивної зайнятості, забезпечивши її поступове заміщення ефективними формами, які відповідають національним інтересам та потребам зміцнення трудового потенціалу регіонів країни.
З метою формування соціально безпечного типу зайнятості населення пропонується: здійснювати розробку і реалізацію на національному і регіональному рівнях державних програм покращення умов праці у провідних галузях економіки з чітким обгрунтуванням джерел фінансування цих заходів, відповідальних виконавців та очікуваного ефекту; підвищити зацікавленість роботодавців у збільшенні видатків на охорону праці, зміну її умов відповідно до вимог санітарно-гігієнічних
норм на основі надання податкових преференцій тим суб' єктам господарювання, які досягають значного покращення цих показників; посилити у чинному трудовому законодавстві штрафні санкції відносно суб' єктів, які ігнорують вимоги охорони праці, і намагаються мінімізувати витрати на забезпечення належних умов праці. Очікуваний соціальний ефект від запропонованих напрямів трансформації механізму забезпечення зайнятості - це збереження здоров' я та працездатності населення, розвиток його професійних здібностей, зростання продуктивності та ефективності праці. У підсумку це забезпечуватиме зростання трудового потенціалу країни та її регіонів, його якісних характеристик.
Виходячи з викладеного, пропонується до реалізації в програмних документах з соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, у галузевих та регіональних програмах зайнятості населення така ієрархія пріоритетів інституціоналізації відносин зайнятості населення:
1) формалізація соціально-економічних відносин у контексті радикальних інституціональних змін, зорієнтованих на детінізацію національної економіки, введення соціально-економічних процесів у нормативно-правове русло;
2) формування соціально безпечної зайнятості з належними умовами і оплатою праці, яка грунтується на балансі інтересів усіх суб' єктів трудових відносин, а тому забезпечує високу продуктивність трудової діяльності;
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78