Методологічні засади формування технологічних кластерів
Федулова Л.І.
Запропоновано концептуальну модель методології формування технологічних кластерів та обґрунтовано зміст її складових. Акцентовано увагу на особливостях адаптації зазначеної методології в Україні.
За останній час проблеми кластеризації господарюючих систем дедалі більше цікавлять українських вчених, практиків та органи державної влади. І хоча така зацікавленість новітніми формами організації діяльності прийшла згодом (у передових економіках цими проблемами почали опікуватися близько 15 років тому), все ж хочеться сподіватися, що механізми впровадження кластерної концепції будуть реалізовані в практику національного господарства як на галузевому, так і регіональному рівні. Як справедливо зазначає головний методолог кластерної політики в Україні С.Соколенко, "кластери в сучасних умовах посилення конкуренції на глобальних ринках являють собою фундаментальну організаційну основу для реалізації ключових принципів становлення національної та регіональної економіки і відповідної розробки стратегій соціально-економічного розвитку регіонів" [1].
У посткризовий період для збереження конкурентоспроможності української економіки важливого значення набувають технологічні кластери, як такі, що дозволять виконувати головне завдання державної інноваційної політики -збереження науково-технологічного потенціалу, що за останній період почав різко втрачати свої можливості через об'єктивні причини - фактор часу (закінчується ресурс попередніх розробок і скорочується чисельність винахідників і раціоналізаторів) і суб' єктивні - відсутність адекватної вимогам часу системної науково-технологічної політики, що не дозволяє сформувати новітній запас технологічного знання для подальшого його втілення в інновації.
У публікаціях останніх років звертається особлива увага на успішний досвід кластерів Силіконової долини, Бостона, Китаю (біотехнології), Ірландії (інформатика), Ізраїлю (венчурне фінансування), в основу розвитку яких були покладені високі технології. Це підтверджує також аналіз біотехноло-
гічних кластерів, машинобудівних і електротехнічних кластерів Китаю, Тайваню та Японії.
Проте всі публікації як зарубіжних, так і вітчизняних авторів розкривають окремі аспекти формування чи результати діяльності кластерних утворень, проблеми вироблення кластерної політики держави. Питання ж системного характеру, які б дозволяли відслідкувати логіку формування кластерної концепції загалом і, таким чином, розкрити науково-методологічні підходи щодо утворення відповідних типів кластерів, залишаються нерозробленими. Виходячи з цих позицій, метою даної статті є формування методології розбудови технологічних кластерів з урахуванням можливостей її адаптації в умовах економіки України.
Слід зазначити, що наукові відкриття в галузі шостого технологічного укладу, а також продукція, вироблена підприємствами, що розташовані на території технологічних кластерів, впливатиме на ринки, що будуть лідирувати в економіці найближчого, а також далекого майбутнього. Серед них, насамперед, електроніка, новітнє програмне забезпечення, телекомунікації, новітні матеріали, біотехнології, нанотехнології. Вже зараз є всі підстави припустити, що в майбутньому значимість технологічних кластерів такого типу зростатиме під час подальшої еволюції економіки й зростання частки інноваційної складової. У цьому контексті такого типу кластер являє собою систему поширення нових знань і технологій на базі формування мережі стійких зв'язків між усіма учасниками технологічної мережі [2].
Йдеться про високотехнологічний кластер, котрий, як найбільш ефективна форма досягнення високого рівня конкурентоспроможності, являє собою неформальне об'єднання зусиль різних організацій (промислових компаній, дослідницьких центрів, індивідуальних підприємців, органів державного управління, громадських організацій, ВНЗ тощо). Такі кластери дозволяють використовувати переваги найефективніших способів координації економічної системи (внутріфірмова ієрархія, ринкові механізми, партнерська взаємодія, аутсорсинг тощо), що дає можливість швидко й ефективно здійснювати трансфер нових знань, наукових відкриттів і винаходів. Об'єднання на основі вертикальної інтеграції формує не спонтанну концентрацію різноманітних технологічних винаходів, а чітко орієнтовану систему поширення нових знань, технологій та інновацій. При цьому формування мережі стійких зв' язків між усіма учасниками кластера є найважливішою умовою ефективної трансформації винаходів в інновації, а інновацій - у конкурентні переваги. Отже, головним завданням об' єднаного співтовариства, що входить в єдиний технологічний ланцюжок, є випереджальне економічне зростання на основі освоєння нових технологічних напрямів. Звичайно на чолі кластера перебувають ключові компанії, що генерують ресурси для розвитку нових ринкових ніш й експортують інноваційну продукцію та послуги за межі регіону. На умовах довгостро
» следующая страница »
1 23 4 5 6 7 8 9 10