• схему організації повномасштабної продуктивної системи, що поєднує у своєму складі фундаментальну науку, орієнтовану на практику (фізико-математичну й гуманітарну), інноваційну промисловість і освіту, що розвиває;
• схему сферної організації промислово-виробничих платформ у вигляді процесів виробництва, відтворення, стійкого функціонування, розвитку, утилізації технологій попереднього технологічного укладу, керівництва, організації, управління;
• схему мультигалузевої організації практики, що передбачає організацію технологічних процесів у динаміці й технологічну дифузію нових рішень не в межах галузей і переділів, а згідно з принципом інноваційної сприйнятливості різних груп національної інноваційної інфраструктури;
• схему співорганізації й одночасного використання знаннєво-логістич-ного (постіндустріального) рівня переділів і промислової платформи, що модернізується, для забезпечення формування пристроїв нового покоління;
• схему співорганізації проривного ядра, яке утворюється централізовано, й конкурентного ринкового середовища, що сприймає технології з різною швидкістю й відповідно до різних принципів, для реалізації продуктів нового технологічного укладу;
• схему формування продукції подвійного призначення на основі серійних виробництв, що забезпечують перевірену якість виробів;
• схему подвійного "маркетингового кільця" (від маркетингу продукту до маркетингу нового стилю життя, і від маркетингу людини, яка вживає даний продукт і користується послугою, до маркетингу маркетинг-речі), що забезпечує маркетинг нового типу приладів і технологічних послуг;
• схему інвестиційного проектування й побудови фінансово-інжинірингової компанії, що забезпечує реалізацію мегапроектів на основі моніторингу
всього альтернативного набору перспективних проектних продуктів і врахування ризиків, а не лише дисконтування фінансового потоку.
Таким чином, на засадах зазначених схем формуються нові системи діяльності й практики для модернізації всього масиву галузей попереднього техніко-промислового укладу. Відповідно вибудовуються певні ринкові відносини через загальні підходи до ціноутворення, підтримку в питаннях постачання, єдині системи управління якістю, стандартизації й сертифікації, системи підготовки кадрів тощо. У кластері, проте, має бути чіткий розподіл завдань, які його учасники покликані розв'язувати, зокрема, НДІ й КБ та ВНЗ є генераторами (постачальниками) технологічних знань та інноваційних ідей, а промислові підрозділи (підприємства) відповідають за інноваційний прорив технологій і організацію виробництва, зміцнення й відновлення основних фондів, технологічну підготовку виробництва тощо. Спільні управлінські структури вирішують організаційні питання щодо укладання господарських договорів, правової підтримки діяльності тощо.
Отже, у технологічних кластерах операції частіше мають ринковий характер і пов' язані з тимчасовими коаліціями й ієрархіями. За останні десять років такі форми управління, як тимчасова коаліція й тривалі відносини, значно поширилися (даний факт підтверджується як для наукомістких, так і для традиційних регіональних кластерів у Європі). В літературі щодо кластерів вона має ще назву "неоіндустріальна". Даний спосіб організації виробничого процесу відповідає вимогам створення орієнтованих на споживача наукоміс-тких і комплексних продуктів, а також гнучкого управління ринками.
У рекомендаціях ЄС щодо визначення й організації кластерів виділяється низка важливих положень, які потрібно враховувати при розробці тео-ретико-методологічних засад упровадження кластерної концепції в умовах української дійсності:
■ співробітництво в умовах конкуренції;
■ концентрація й близькість потенціалу;
» следующая страница »
1 2 3 4 5 67 8 9 10