Погоджуємося з думкою [11-12], що в умовах ринку розбудова конкурентоспроможних високотехнологічних кластерів на основі застосування лише адміністративних механізмів неможлива. Кожний господарюючий суб' єкт переслідує певний економічний інтерес за принципом вільного волевиявлення. Однак для запуску процесу формування кластерів необхідний відповідний імпульс, який спрямує учасників науково-технологічної та виробничої діяльності на реалізацію єдиної інноваційної стратегії. Отже, роль влади повинна полягати не у створенні кластерів, тим більше за бюджетні гроші, а у формулюванні завдання й ініціюванні появи кластерів; окресленні спонукальних мотивів і механізмів; сприянні формуванню живильного середовища на відповідному ієрархічному рівні (наприклад, мереж приватних підприємців - бізнес-ангелів, створення насамперед при ВНЗ технологічних бізнес-інкубаторів); законодавчому забезпеченні процесу. До слова, значимим фак-
тором розбудови кластерів у світовій практиці були великі бюджетні замовлення на поставку продукції для державних потреб. Такі замовлення сприяли створенню необхідної інфраструктури, навчанню персоналу й формуванню важливого науково-технологічного ресурсу, який надалі використовувався й при виробництві продукції для відкритого ринку. Тому державні й регіональні держзамовлення повинні враховувати не тільки поточний результат від їхнього безпосереднього виконання, але й мультиплікативний ефект, який може забезпечити розвиток пов'язаних галузей у регіоні й сформувати умови для масштабного розвитку інноваційного бізнесу в майбутньому. Слід ураховувати й високу ефективність пільгових умов оподатковування стосовно створення кластерів на територіях із високою концентрацією науково-технологічного потенціалу. При цьому держава повинна визначати лише стратегічні напрями й міжрегіональні проекти, але не субсидувати конкретні підприємства, особливо з урахуванням того, що багато з них дотепер базуються на відсталих технологіях і не можуть виробляти конкурентоспроможну продукцію в умовах зростаючого імпорту.
Висновки. Головним результатом впровадження запропонованої концептуальної методології є модель розбудови високотехнологічних кластерів, які викликають значні зміни у розподілі праці, що базується на інноваціях. У кінцевому підсумку, кластери сприятимуть розвитку інноваційного підприємництва в регіонах із високою концентрацією інтелектуального, промислового, науково-технологічного та інформаційного потенціалів.
Зародження технологічних (високотехнологічних) кластерів відбувається при сприятливому сполученні факторів виробництва: наявності у господарському секторі ноу-хау; потужного науково-технологічного потенціалу; ресурсів кваліфікованої робочої сили, розвиненості комунікаційних та інформаційних технологій, можливості виходу на зовнішні ринки, створення умов стабільності та розвитку організаційно-економічних зв' язків між суб' єктами кластера.
Технологічний кластер як соціальне утворення - це спосіб самоорганізації співтовариства для виживання в умовах міжнародної конкуренції, коли знижується значення національних кордонів як економічних регуляторів. Найбільш динамічний розвиток одержують ті регіони, де сформувалися зазначені кластери - комплекси підприємств (промислових компаній, дослідних центрів, наукових установ), органів державного управління тощо на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, пов' язаних технологічним ланцюжком. Саме такі утворення можуть виступати альтернативою секторальному (галузевому) підходу й бути основою для реалізації структурної перебудови промисловості в напрямі утворення нового технологічно-соціального укладу.
В Україні потрібно активніше формувати організаційно-управлінські групи, здатні розробляти організаційні форми кластерів і створювати їх на основі знаннєвих технологій, що дозволяють розрізняти й співорганізовувати різні типи знань (фундаментально-наукове, технологічне, маркетингово-гуманітарне, фінансово-інжинірингове знання, а також стратегічне бачення), що забезпечують просування нових кластерних структур. До того ж розробникам української стратегії кластеризації не потрібно йти шляхом простого копіювання закордонних методик, а зуміти адаптувати відомі методи клас-терної політики до своєї структури господарювання й менталітету.
» следующая страница »
1 ... 4 5 6 7 8 910