■ спеціалізація в певній сфері;
■ наукове забезпечення;
■ інституціональна й інша основа кластерів;
■ умови для кооперації приватного бізнесу й адміністрації;
■ активна взаємодія;
■ критична маса, достатня кількість учасників;
■ створення структур управління кластером;
■ освітні програми й підготовка людських ресурсів для кластерів;
■ установлення зв' язків дослідних центрів, університетів і промисловості;
■ розвиток спеціалізованої інфраструктури;
■ залучення спеціалізованих фінансових інструментів.
Діяльність технологічних кластерів в Україні може бути спрямована на розв' язання таких стратегічних завдань:
• технологічна модернізація деякої наявної інфраструктурної платформи на основі принципово нових технологічних рішень наступного техніко-промислового й соціокультурного укладу. Особливість кластерів при цьому -те, що вони формуються навколо системи гарантованого споживання продукції (наприклад, варто включити принципово нові матеріали в конструкцію вузлів інфраструктури й тоді виробники даного асортименту продукції гарантовано матимуть споживача);
• створення на основі принципово нових фізичних принципів і ефектів не існуючих у даний момент інфраструктур (наприклад, у ракетно-космічній діяльності - новий вид виробництва матеріалів на основі наноматеріалів, у медицині, харчовій промисловості - нові системи життєдіяльності людини на основі біотехнологій);
• розбудова системоутворюючого кластера - на його основі створюється промисловість із модернізації існуючих типів промисловості (наприклад, наноелектронний кластер для переозброєння приладобудівних підприємств попереднього техніко-виробничого укладу);
• адаптація (переосвоєння) запозичених закордонних технологічних платформ. Просування до формування нового технологічного укладу припускає створення умов для освоєння технологій, які зараз у світі формують передній край технологічного розвитку, що є обов' язковою умовою забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. Як правило, в основі такого типу кластера лежать імпортозаміщуючі технології.
Домінантним має стати положення, що при правильній експертизі та ідентифікації технологічного заділу української фундаментальної науки можна визначити відповідні види технологій, які дозволять сформувати сценарії розбудови певних типів технологічних кластерів й таким чином обрати механізми реалізації стратегії технологічної модернізації національної економіки. Однак при цьому потрібно враховувати деякі труднощі у розв'язанні організаційних питань при формуванні кластерів: по-перше, це проблеми в стикуванні, організації й агрегуванні різних технологічних рішень для задоволення умови стійкості систем, що модернізуються; по-друге, заздалегідь неможливо прорахувати гарантований попит продукції відповідного кластера, тому, як правило, формування відповідного типу кластера може здійснюватися лише під серйозні гарантії держави; по-третє, може існувати складна система погодження науково-технологічних, фінансово-організаційних і промислово-виробничих рішень, пов' язана, насамперед, із вітчизняною культурою промислово-виробничої праці.
З точки зору вибору основного механізму розбудова технологічного кластера має бути організована у взаємодії з багатьма виробництвами й ін-
шими кластерами, у більшості випадків це - мегапроект, який для повної реалізації повинен бути обґрунтовано розділений на безліч окремих проектів різного типу і рівня.
Практика адаптації методологічних підходів до української дійсності показує, що передумовами для виникнення так званого "ідеального" технологічного кластера є: близькість ВНЗ, які спеціалізуються на технологічних розробках, бізнес-утворень (відповідного бізнес-середовища); помірні зарплатні очікування потенційних співробітників; вигідне розташування; якісна інфраструктура; відсутність бюрократії (це, до речі, основний принцип дов-готривалості існування Силіконової (Кремнієвої) долини в США); опрацьоване правове поле.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10