Відмінними рисами виступають: по-перше, простому товарному виробництву властиве об’єднання власника-виробника із засобами виробництва, капіталістичному виробництву характерне відокремлення безпосередніх виробників від засобів виробництва. Власник засобів безпосередньо сам може не працювати; по-друге, просте товарне виробництво засноване на особистій праці власника, а розвинуте—на найманій праці; по-третє, метою простого виробництва є споживання, а розвинутого — одержання прибутку.
5.3. Товар і його властивості. Вартість товару.
Як відмічалось вище, в умовах товарного виробництва продукт набуває форми товару.
Товар — це продукт, призначений не для власного споживання, а для обміну на інші продукти.
Товарами можуть бути лише обмежені в кількості (рідкісні) продукти. Повітря, яким дихають люди, вода у вигляді дощу (чи в річці, озері, океані) не можуть бути товарами, тому що їх кількість необмежена. Товар має дві властивості: споживну вартість та вартість.
Споживна вартість — це здатність товару задовольняти певну потребу того, хто його купує. (Олівець — писати на папері, автомобіль — переміщуватись у просторі). Якщо якась річ не має споживної вартості, то її ніхто не купує, тобто вона не є товаром.
Ставши товаром, продукт повинен мати спроможність обмінюватися на інші товари.
Ця властивість товару отримала назву мінової вартості.
Мінова вартість — це кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Мінова вартість є формою другої властивості товару—вартості. Вартість відображає соціально-економічну форму товару.
Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з’ясування її природи як другої властивості товару є складнішим. Вартість — те спільне, що відбивається у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнюваними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості — мають спільну міру.
Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння різноманітних благ і послуг, якими вони обмінюються.
Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару.
Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару.
Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природно-кліматичних умовах. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником (підприємством), називають індивідуальним робочим часом, а вартість, створену ним, — індивідуальною вартістю.
Проте на ринку у процесі обміну враховується лише суспільна вартість. Величина її визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільно необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільно нормальними умовами виробництва при середньому в конкретному періоді і в даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників.
Отже, величина вартості товару значною мірою визначається суспільно необхідними витратами і, як правило, збігається з
індивідуальними витратами праці тих товаровиробників, які доставляють на ринок переважну більшість товарів одного виду.
Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості й обернено пропорційно продуктивній силі праці.
Базовою величиною для визначення вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації). Складна праця — кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника і створює більшу вартість, ніж проста. Складна праця зводиться до простої (редукція праці) через ринкові відносини.
У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар.
» следующая страница »
1 ... 23 24 25 26 27 2829 30 31 32 33 ... 220