Витрати бюджету спрямовуються на утримання державного управління, законодавчої влади, виконавчої влади, Президента України, судової влади, правоохоронну діяльність, освіту, охорону здоров’я, соціальний захист та соціальне забезпечення населення, підтримку державних засобів масової інформації, розвиток фізичної культури й спорту, підтримку регіонального розвитку та розвитку пріоритетних галузей економіки, створення та поновлення державних засобів і резервів, обслуговування державного боргу тощо.
Якщо витрати з бюджету перевищують доходи, то утворюється бюджетний дефіцит, який веде до зростання внутрішнього державного боргу. Дефіцит бюджету держава покриває за рахунок позики — випуску державних боргових зобов’язань (облігацій, скарбничих векселів). Інший шлях покриття бюджетного дефіциту — емісія незабезпечених кредитних грошей, що веде до стрімкого зльоту інфляції. Дефіцит державного бюджету виникає за рахунок надмірних витрат на військові цілі, апарат чиновників, державних закупівель (військової техніки й озброєнь) за завищеними цінами тощо.
У даний час економічна політика провідних країн спрямовується на досягнення бездефіцитного бюджету й зменшення державного внутрішнього боргу.
Україна також спромоглася мати у 2000 р. та розробити на
2001 р. бездефіцитний бюджет. Зокрема доходи та витрати державного бюджету України на 2001 р. затверджені в однаковій сумі — 41 990 788,5 тис. грн. Граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2002 року встановлено в сумі
14 050 807,7 тис. грн та в сумі 1 317 121,1 тис. дол. США. Граничний розмір державного зовнішнього боргу на 1 січня 2002 року
— в сумі, еквівалентній 10 845 577,9 тис. дол. США.
20. 7. Фіскальна політика держави
Економічна політика держави з формування та використання державних фінансів називається фіскальною економічною політикою (від лат. “ЙБсиз” — казна). Залежно від методів проведення фіскальна політика може бути дискреційною і недис- креційною (автоматичною).
Дискреційна означає свідоме використання державного оподаткування і державних витрат для досягнення поставлених цілей. Вона вимагає постійного суб’єктивного впливу держави на економічні процеси.
У фіскальній дискреційній політиці особливу роль відіграють прямі податки. Держава, маніпулюючи податковими ставками й видами податків, одержує змогу стимулювати або обмежувати розвиток тих чи інших галузей, підприємств чи економічних сфер. Наприклад, звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на технічний розвиток виробництва (інновації й модернізації), держава сприяє науково-технічному прогресові.
Не оподатковуються також інвестиційні, амортизаційні і страхові фонди.
Ставка прямого оподаткування є основним регулятором економіки. Найвищими темпами розвивається економіка при мінімальному оподаткуванні прибутку. Водночас слід врахувати: надто низька податкова ставка (менше 10 — 12 %) веде до утворення грошових заощаджень, що уникають інвестицій. Тому при встановленні податкових ставок зважають на дві обставини: 1) надмірний податковий тиск на підприємства спотворює структуру цін і веде до згортання виробництва; 2) помірні податкові ставки сприяють посиленню ділової активності, економічному зростанню, що зрештою обертається зростанням доходів домашніх господарств, фірм і нації в цілому.
Ставки оподаткування встановлюються, як правило, один раз на рік при затвердженні державного бюджету, однак вони можуть переглядатись у міру необхідності і протягом року. Таке встановлення державних ставок оподаткування і є виявом дискреційної фіскальної політики.
Залежність ставок оподаткування від надходжень до державного бюджету відображає крива Лаффера (А. Лаффер — сучасний американський економіст-неокласик), яку зображено на мал. 20. 1:
» следующая страница »
1 ... 133 134 135 136 137 138139 140 141 142 143 ... 220