Найбільшого розвитку планування досягається, коли економіка ґрунтується на командно-адміністративних методах та принципах господарювання (наприклад, у колишньому СРСР). Однак і в сучасній змішаній економіці плани відіграють суттєву роль у механізмі господарювання. Наприклад, широкого розвитку планування та програмування в народному господарстві набули у Франції (на 5 років) та Японії (більше ніж на 5 років), латиноамериканських та інших країнах. Однак, на відміну від країн колишньої адміністративно-командної системи, в країнах з розвинутою ринковою економікою державне планування має не директивний, а індикативний (тобто рекомендаційний) характер, причому воно займається не встановленням розмірів випуску окремих видів продуктів та їх розподілом, а визначенням загальних правил господарювання, нормативних меж і умов діяльності підприємств.
Найпоширенішими формами державного регулювання є короткострокові антикризові та антициклічні заходи, спрямовані на пом’якшення наслідків економічних криз: політика прискореної амортизації, субсидії, державна допомога окремим фірмам і галузям, дисконтна політика, регулювання норми процента, державна закупівля тощо та довгострокове економічне програмування. Розрізняють кон’юнктурне й структурне програмування. Кон’юнктурне характерне для країн з розвинутою ринковою економікою і спрямовано на досягнення чотирьох макроекономічних показників: стабільності цін, сталих темпів економічного розвитку, повної зайнятості населення, збалансованості платіжного балансу.
Структурне програмування — вища форма економічного регулювання, воно зводиться до розроблення різного роду програм. Частково структурне програмування застосовується в Англії, Італії, ФРН та інших країнах. Власне структурне програмування полягає у впливі на зміни співвідношення у різних галузях виробництва.
20. 6. Фінансова система і фінансова політика держави
Центральне місце в господарському механізмі держави належить державним фінансам. Фінанси — це відносини щодо утворення, розподілу й використання в процесі суспільного відтворення грошових фондів. Тобто це грошові фонди, які відображають матеріальні ресурси, необхідні для функціонування підприємств і здійснення державою своїх функцій. Фінансова система будь-якої країни складається із трьох тісно переплетених сфер: фінанси держави, фінанси підприємств (фірм) і фінанси домашніх господарств.
Фінанси домашніх господарств — це грошові кошти, що формуються з доходів таких господарств.
За допомогою фінансів підприємств (фірм) створюється національний продукт, який є джерелом формування фінансових ресурсів населення й держави.
Проте у виконанні основних функцій фінансів: розподільчої, регулюючої й контрольної основна роль належить фінансам держави — сукупності грошових засобів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій.
Державні фінанси зосереджуються у бюджеті держави й бюджетах місцевих органів влади.
Державний бюджет — це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року, тобто — це баланс доходів і витрат держави, його складає Міністерство фінансів і затверджує вищий законодавчий орган (в Україні — Верховна Рада). Державний та місцеві бюджети завжди мають дві частини: доходна частина показує джерела й величину доходів; витратна частина — бюджетні витрати та їх обсяг.
Фінансове регулювання полягає у використанні доходів і витрат бюджету як засобу впливу на економіку.
Серед доходів бюджету важливу роль відіграють податки з фірм і домашніх господарств, а також митні збори, державна казна і процентні платежі держави (неподаткові надходження).
Податки поділяють на прямі і непрямі. Прямі — коли податком обкладається сам об’єкт оподаткування — доход, прибуток підприємств, податки на майно, земля, транспорт тощо. Непрямі — такі, які включаються в ціну товару чи послуги. До них відносять акцизні податки, податок на додану вартість, експортне та імпортне мито тощо.
» следующая страница »
1 ... 132 133 134 135 136 137138 139 140 141 142 ... 220