Організація праці менеджера

Не всі помилки повинні бути предметом критики. Є помилки випадкові, є незалежні від працівника, є неминучі у ситуації, що склалася, є помилки, част­ка провини в яких належить і самому менеджеру.

Помилки — це не тільки провал у роботі. На помилках працівник також вчиться, як і на успіхах. Критика помилок повинна бути чітко підкорена двом завданням:

•  виправити конкретні помилки;

•  головне, виховати на цих помилках підлеглого.

Критика та осудження, як і інші методи морального, духовного впливу, повинні бути не самоціллю, а тільки інструментом, способом керівництва і сприяти реалізації його цілей.

3.6.     Методи переконання

Метод переконання—це вплив на наявні у працівника стимули з викорис­танням логічних та психологічних прийомів з метою перетворення завдання у свідомий обов’язок, внутрішню потребу працівника виконувати доручення.

Адміністративний вплив тільки у тому випадку може розраховувати на успіх, якщо він поєднується з методами переконання, доповнюється ними і спирається на них.

Переконання призначено забезпечити розумне, повне і точне сприйняття сутності завдання, його кінцевих цілей і засобів його вирішення. Воно тісно пов’язане з інформацією, пропагандою й агітацією.

Головним завданням переконання є мобілізація особистої активності пра­цівника, збудити його додаткову внутрішню енергію.

Для менеджера особливо актуальними є проблеми мистецтва переконан­ня не тільки у процесі розпорядчої діяльності, але і в тих випадках, коли він взаємодіє з іншими керівниками як з рівними за рангом, так і з вищими. Тут виникає завдання відстоювати власні позиції або спростовувати доводи опо­нента. І тоді, коли повноваження менеджера вже не діють, повинно викорис­товуватись уміння переконувати інших.

Реалізація методу переконання вимагає від менеджера знань багатьох пра­вил педагогіки, психології, соціології.

Факторами успішного застосування методів переконання є :

•   свідомість працівників, їх віра у необхідність вирішити ті чи інші про­блеми;

•  особиста участь менеджера в процесі переконання;

•  глибокі знання, на які можна спиратись у процесі переконання;

•   особиста переконливість менеджера в тому, в чому він збирається пере­конати інших;

•  наявність повної інформації щодо проблеми, яку необхідно розв’язати;

У процесі переконання особлива роль належить аргументації й доказам. Докази бувають логічні і психологічні, але на практиці їх розмежувати важко. З одного боку, логічні докази підкріплюються прийомами, які впливають на по­чуття, а з іншого боку, на почуття впливають докази, які на думку слухача є логічними.

Є два головні шляхи логічного доказу:

•   викликати позитивне відношення до своєї пропозиції;

•   викликати негативне відношення до інших точок зору. Всі логічні методи діляться на:

•   індуктивні;

•  дедуктивні.

Індукція — це висновок, зроблений від часткового до загального, а дедук­ція навпаки — від загального до часткового. Наприклад : “Всі ці факти дають можливість зробити загальний висновок” (Індукція). “У цьому випадку Ви не виконаєте завдання і як результат...” (Дедукція).

Індукція за правилами логіки вимагає, щоб фактори, які покладені в ос­нову узагальнення, відповідали дійсності й висновку, щоб їх було достатньо, і вони були типовими.

Є докази за аналогією — це висновок від часткового до часткового. Цей прийом вимагає обґрунтування чи можлива така аналогія, чи немає тут суттє­вої різниці між порівнюваними фактами.

Доказом може бути причинна залежність: “Собівартість продукції зросла, тому що виросли ціни на матеріали“.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 37 38 39 40 41 4243 44 45 46 47  ... 240