Однією з причин збіднення мотиваційного спектру людини було прагнення створити “об’єктивну науку”, предметом дослідження якої стала б “чиста економіка”. В результаті зі сфери аналізу були вилучені суттєві елементи і зв’язки, а політична і національна економія перетворилася на “економікс” - універсальну теорію ринкового господарства, поза національно-культурним, політичним та історичним контекстом.
Прийняття неокласичних поведінкових припущень, разом з тим, означає і визнання того, що немає істотної різниці між мотивами економічної діяльності пересічного мешканця США, України чи, скажемо, Папуа-Нової Гвінеї, а також того, що закони, звичаї, традиції і політична влада цих країн практично не впливають на склад і структуру економічних стимулів. Якщо так, то майже на залишається аргументів для пояснення причин різниці у рівнях економічного розвитку згаданих країн. Усвідомлення цього теоретичного парадоксу науковцями все більше схиляє їх до визнання того, що “неокласична теорія, сьогодні не може дати задовільного пояснення відмінностей у функціонуванні суспільств і економік, як в окремо взятий момент часу, так і протягом деякого періоду”, оскільки “аргументи, що наводяться неокласичною теорією, непереконливі в силу того, що хоча її моделі пояснюють окремі відмінності у функціонуванні економік на базі різниці в обсязі інвестицій, в освіту, нормі заощаджень та ін., але вони не можуть пояснити, чому провалюються спроби здійснити необхідні заходи, навіть якщо вони спроможні забезпечити високу віддачу” [37, с. 6].
Новітні досягнення в таких галузях знань як загальна теорія систем, синергетика, кібернетика, соціологія, інституціональна економіка тощо свідчать про те, що соціальна та економічна системи є відкритими і, як правило, далекими від рівноваги. Це не узгоджується із фундаментальним висновком неокласичної теорії про загальну макроекономічну рівновагу. Рівновага може розглядатися лише як короткотермінове і нетипове явище. Фактори, які спрямовують економічну систему до рівноваги, часто не є домінуючими, а визначальну роль відіграють як екзогенні, так і, в першу чергу, ендогенні сили, які у режимі позитивного зворотного зв’язку постійно породжують у системі стан напруженості і підштовхують її до перманентних змін. Якщо процеси, що визначаються позитивними зворотними зв’язками, характерні для відкритих і далеких від рівноваги систем, в тому числі й економічних, то процеси з негативними зворотними зв’язками, що приводять до неокласичної рівноваги, властиві насамперед закритим системам. Таке уявлення про природу економічної системи було сформоване ще класиками економіки у ХУІІІ столітті і відповідало контексту тогочасного наукового світогляду, визначальний вплив на який справили відкриття І. Ньютона, що стосувалися динаміки закритих фізичних систем.
Сказане вище не значить, що потрібно повністю відмовитися від ідеї рівноваги. Врівноважуючі сили є суттєвими факторами, що обумовлюють гомеостазис економічної системи. Застосування неокласичних моделей рівноваги дає змогу глибше зрозуміти такі аспекти функціонування економіки, які пов’язані із забезпеченням її стабільності, саморегуляції і самовідтворення. Але виходячи з попередніх висновків про те, що навіть на рівні прийняття індивідуальних рішень однозначний, а тим більше, оптимальний вибір не є типовим, важко погодитися з фундаментальним положенням про невідворотність встановлення єдино можливої
і оптимальної макроекономічної рівноваги.
Логіка побудови неокласичних моделей ґрунтується на чистому виборі і не допускає включення у них важливих факторів, що мають істотний вплив на координацію взаємодії економічних агентів, зокрема способів і процедур одержання та передачі індивідуальних знань. У ході інституційної трансформації української економіки проблеми координації індивідуальних і колективних дій та вдосконалення інформаційно-комунікаційного простору є такими, що потребують першочергового вирішення. Як бачимо, неокласичні підходи тут мало чим можуть допомогти.
» следующая страница »
1 ... 31 32 33 34 35 3637 38 39 40 41 ... 241