Особливе місце у кейнсіанській теорії відводиться концепції ефективного попиту, обсяг і структура якого ставляться в залежність від психологічних факторів. При цьому враховується те, що психологічний стан та очікування маси пересічних споживачів обумовлюють зміну їх схильностей до споживання чи заощадження і в кінцевому результаті визначають обсяг сукупного попиту.
Пояснення функціональної залежності між рівнем доходу і тією його частиною, що планується для споживання Кейнс будує, опираючись на власну теорію поведінки споживачів, що ґрунтується на відкритому ним “основному психологічному законі”, сутність якого полягає у тому, що із зростанням доходу люди стають більш схильними до заощаджень і починають відносно менше споживати.
Слід відзначити, що хоча логіка міркувань Кейнса при доведенні “основного психологічного закону” здається цілком переконливою, однак вона не дістає належного підтвердження у ході емпіричних досліджень. Так, С. Кузнець, аналізуючи дані часових рядів для США за 1869-1929 рр. виявив, що незважаючи на значне збільшення доходу середня схильність до споживання практично не змінювалася. Подібні висновки були зроблені у 1955 р. і Р. Голдсмітом, але уже на основі дослідження бюджетної статистики [69, с. 226].
В основі теоретичної концепції Кейнса лежать такі аргументи:
1) коли найбільш нагальні потреби суспільства насичуються, то привабливішими стають заощадження і, як наслідок, - схильність до споживання знижується;
2) за умов зменшення схильності до споживання знижуються шанси на реалізацію продуктів за прийнятними цінами, отже, падає привабливість інвестування і, як наслідок, - проявляється тенденція до прогресивного зменшення граничної ефективності капіталу;
3) зважаючи на згадані тенденції, населення стає все більш схильним до надання переваги ліквідності, що проявляється у вкладанні багатства у готівку, замість того, щоб перетворювати його на інвестиції шляхом кредитування. Внаслідок цього ставка процента завищується, що негативно відбивається на ефективності капіталовкладень.
За таких умов не можна покладатися лише на ринкові механізми саморегуляції, оскільки вони недостатні для створення ефективного попиту, необхідного для стабільного функціонування і розвитку економіки та забезпечення її достатнім інвестуванням. Якщо так, то необхідним стає штучне стимулювання попиту з боку держави.
Слід відзначити, що свої погляди Кейнс викладав не завжди послідовно, внаслідок чого з’ являлися різноманітні, і навіть протилежні трактування його теоретичної спадщини. “Більшість економістів вважали очікування та інші “психологічні” елементи теорії Кейнса неістотними, відступали від основного змісту “Загальної теорії” і обмежувалися розглядом взаємодії мультиплікатора, акселератора та інших “об’єктивних” механізмів. В цьому руслі розвивались так звані неокейнсіанські моделі економічного зростання (Р. Харрод, Е. Домар). Інші, в першу чергу посткейнсіанці, відстоюючи чистоту теорії Кейнса, висували психологічні елементи на перший план” [1, с. 31].
Багато економістів, політиків і господарників, порівнюючи сьогоднішню ситуацію в Україні та інших пострадянських республіках з Великою депресією, пропонували кейнсіанство, як перевірений засіб виходу з кризи [14; 43]. Більшість їх аргументів виглядає досить переконливо і заслуговує на увагу. Але, все ж, слід нагадати, що основними радниками Ф.Рузвельта у період подолання депресії були не кейнсіанці, як дехто помилково вважає, а інституціоналісти на чолі з головним теоретиком “Нового курсу” Р. Тагуелом [1; 88]. Інша річ, що висунуті інститу- ціоналістами ідеї державного контролю задля досягнення повної зайнятості були підтримані і по-своєму обґрунтовані Кейнсом та його послідовниками.
» следующая страница »
1 ... 34 35 36 37 38 3940 41 42 43 44 ... 241