Експансія основної течії в освіті продовжується, незважаючи на те, що все більше відомих економістів - теоретиків і практиків, - починають визнавати факт її кризи. Французький учений Р. Буайє, маючи на увазі насамперед панівні теоретичні концепції, писав: “Велике перетворення” в Росії ставить безліч проблем, які не знаходять свого вирішення у рамках наявних економічних теорій. Цей безпрецедентний історичний епізод призведе до того, що всі економічні теорії повністю видозміняться, або остаточно втратять своє значення” [3, с. 31].
Не набагато оптимістичнішою виглядає і оцінка російського економіста Ю. Латова: “Неокласичний ренесанс” навряд чи надовго переживе рубіж тисячоліть - уже тепер очевидно, що він принципово не може вирішувати проблеми модернізації навіть транзитивних країн, не кажучи вже про ті, що розвиваються. Нова наукова революція, яка стане доконаним фактом у найближчі десятиліття, ознаменується, скоріш за все, зрушенням від “індивідуалістичної” неокласики до “колективістських” концепцій інституціоналізму і економічної глобалістики” [30, с. 103].
Серед нових або уже відомих, але дещо призабутих концептуальних напрямків, які пропонуються в якості орієнтирів при теоретичному та методологічному обґрунтуванні трансформаційних програм в Україні та інших пострадянських республіках найчастіше пропонуються: інституціоналізм, кейнсіанство, неолібералізм у його німецькому та австрійському варіантах, теорії демократичного соціалізму, економічних циклів, постіндустріального інформаційного суспільства. Все гучніше лунають заклики до реанімації марксистських підходів.
Як бачимо, проблема відбору із величезного масиву світового теоретичного надбання тих концепцій, які могли б стати “вихідним матеріалом” для створення власних трансформаційних моделей є такою ж складною, як і відповідальною. На серйозному науковому рівні вона поки що не вирішувалася ні в Україні, ні за кордоном.
Отже, важливим завданням є визначення придатності, доцільності і можливих сфер використання різних, як взаємодоповнюючих, так і принципово несумісних теоретичних концепцій та методів при вирішенні проблем сучасного етапу економічних та інституційних трансформацій в Україні.
1.2.2. Аналіз аксіоматики та методології економічних
теорій з погляду їх здатності забезпечити реалізацію цільової моделі трансформації економіки
При визначенні кола досліджуваних концепцій враховано позицію Ю. Оль- севича щодо структуризації господарських систем та узгодженої з нею класифікації компонентів економічної теорії, який підкреслює: “.об’єктом економічної теорії є історично обумовлена господарська система, яка має три пов’язані компоненти - загальнолюдський, що відображає генетичні основи психології; етнічний, що відображає укорінені звички, традиції, культуру; глобально-фазовий, що відображає хвилеподібне просування і розповсюдження досягнень світової матеріальної культури. Відповідно і економічна теорія фактично має три компоненти: загальнолюдський (мікро- і макроекономічна теорія ринку, яка, по суті ... є загальнобіологічна теорія вибору); етнічний (“національна економія”, зокрема, підпорядковує ринкові принципи національним інституціям); історико-стадіальний (прикладами служать п’ ять формацій Маркса, “тричленка” теоретиків індустріа- лізму, шість стадій зростання Ростоу). Однак жоден із компонентів теорії окремо не в змозі пояснити ні функціонування, ні розвиток реальної господарської системи.” [42, с. 27]. Отже, завданням має стати відбір не однієї “єдино правильної”, з претензіями на універсальність, а комплексу взаємодоповнюючих теорій, які могли б стати методологічною базою аналізу і вдосконалення різних пов’язаних компонентів економічної системи.
» следующая страница »
1 ... 24 25 26 27 28 2930 31 32 33 34 ... 241