.
Ввечері 24 жовтня Генеральний секретар ООН У Тан звернувся з листами до Кеннеді і Хрущова з закликом, щоб США відмовились від карантину відносно Куби, а СРСР відмовився від розміщення на Кубі наступальної зброї. 25 жовтня обидві сторони відповіли У Тану про згоду вжити заходів для відвернення сутичок на морі. Радянські кораблі йшли вже додому.
26 жовтня Хрущов звернувся до Кеннеді з листом, який мав вже примирливий характер: він заявляв, що СРСР не розташовуватиме на Кубі зброю, якщо США заявлять про те, що не здійснюватимуть військового вторгнення на Кубу. Наступного дня в новому листі Хрущов вимагав, щоб США в обмін на виведення з Куби радянських ракетно-ядерних сил ліквідували свої військові бази в Туреччині.
27 жовтня стало трохи не найгострішим днем у напруженій атмосфері кубинської кризи: «чорна субота» — над Кубою радянською зенітною ракетою був збитий американський розвідувальний літак «Локхід У-2». В США скаженіли: як вони посміли! Пентагон вимагав негайно нанести військовий удар по Кубі. Президенту Кеннеді ледве вдалося втримати військових.
Подальші суперечки кубинської кризи вгамовувались в інтенсивних переговорах радянського посла Добриніна (він відіграв велику роль в мирному завершенні цієї небезпечної події) з представниками американського уряду. Президент Кеннеді погоджувався на вимогу Хрущова не здійснювати військових заходів проти Куби і дав таку обіцянку. Що стосується додаткової вимоги Хрущова — ліквідувати військові бази в Туреччині, то американська сторона вказувала, що тепер це не американські, а натовські бази, і США не вправі одноосібно розпоряджатися ними. Тому позитивної відповіді на цю вимогу США не дали. Хоча обіцяли «вплинути в НАТО» для ліквідації цих баз. І через півроку американські збройні сили пішли з Туреччини. Але громадськість не зв’язувала це з вимогою Хрущова.
28 жовтня Хрущов заявив, що завдяки зобов’язанню США не вторгатися на Кубу «причини, які наштовхнули нас на надання цієї допомоги, тепер усунуті».
Отже, вважалось, що Хрущов у Карибській (кубинській) кризі відступив, що переможцем вийшов Кеннеді. Хоча за суттю поступилися обидва, честь їм за це і хвала!
А насамкінець виникли ускладнення з Кубою. Кастро розцінив все, що трапилось, як змову двох супердержав за рахунок маленької Куби
.
І відмовився допустити на Кубу спостерігачів ООН, які мали проконтролювати вивід з Куби радянської зброї та збройних сил. А в такому разі США відмовлялись від офіційного оформлення своїх обіцянок відносно Куби. Залишались лише усні запевнення. Для вирішення ускладнення з Кастро
на Кубу терміново прибув А. Мікоян, який вважався спеціалістом з владнання делікатних справ». Але і йому довелося нелегко: лише після одинадцяти днів напружених переговорів Кастро сприйняв необхідність виведення з Куби радянської зброї. А згоду на спостерігачів ООН дав лише перед самим відльотом Мікояна.
Формальним завершенням кризи вважалось 7 січня 1963р., коли від СРСР і США до Генерального секретаря ООН поступив спільний лист, в якому пропагувалось зняти з порядку денного Ради Безпеки питання про «Карибську кризу»у зв’язку з її врегулюванням.
Карибська криза мала один позитивний наслідок. В ході її керівники двох супердержав-противників переконались в необхідності в період гострого міжнародного напруження і загрози виникнення світової війни поспілкуватись між собою аби знайти можливості відвернути загрозу людству і нашій планеті Земля. В результаті Білий дім і Кремль були з’єднані між собою «гарячою телефонною мережею» — прямим «червоним телефоном».
ЧАСТИНА ІІІ
НЕПЕВНИЙ ШЛЯХ ДО «РОЗРЯДКИ»
» следующая страница »
1 ... 101 102 103 104 105 106107 108 109 110 111 ... 187