В СРСР були усі підстави приймати високого французького гостя не лише на офіційному найвищому рівні, але й урочисто і тепло як керівника великої союзницької держави періоду другої світової війни. Інших — Сталіна, Рузвельта, Черчілля вже не було. Візит був плідним:
було створено не лише радянсько-французьку комісію з економічної та наукової співпраці, підписана домовленість про участь французького космонавта в польоті радянської ракети в космос, але спільна радянсько-французька декларація, яка проголошувала про необхідність розрядки в Європі, про пошуки європейського рішення проблем співробітництва та безпеки там «без залучення неевропейськкх країн».
Під час офіційного візиту-відповіді до Парижу 1—9 грудня 1966 р. голови радянського уряду О. Косигіна було заявлено про взаємну зацікавленість сторін у скликанні загальноєвропейської наради з проблем безпеки і співробітництва.
Це був серйозний крок де-Голля у бік здійснення його концепції «єдиної Європи від Атлантики до Уралу», в якій не було місця американцям. А з другого боку, це можна розцінювати як один з перших кроків у бік Гельсінкі 1975 р., що поклало початок НБСЄ.
В цей період Франція також активізувала відносини з країнами Східної Європи, хоча стосунки з ними носили переважно економічний характер.
Що ж до Сполучених Штатів, то де-Голль і далі доводив, що їм небезпечно не рахуватись з французьким союзником. У вересні 1966 р. він відвідав Камбоджу і там, виступаючи у Пномпені на багатотисячному стадіоні, засудив США за розв’язування жорстокої війни в Індокитаї, яка спустошувала В’єтнам. В 1967 р. під час «шестиденної війни» на Близькому Сході1 де-Голль засудив Ізраїль, який тоді підтримували США, як «пихатих завойовників». Наприкінці липня 1967 р., відвідуючи найближчого союзника США — Канаду, де-Голль в Квебеку і Монреалі («французька Канада») проголошував гасла за «вільний Квебек», звертався до французьких канадців як до співвітчизників, і коли власті Канади висловили з цього приводу незадоволення, полетів до Франції, не повернувшись до столиці Оттави.
І так тривало до добровільної відставки президента де-Голля
28 квітня 1969 р.
Складні процеси європейської інтеграції
Європейська інтеграція, при всьому спокої її створення, відбувалась не без серйозних складнощів. ЄЕС, «шістка», з перших років сво-
го існування серйозно випереджала в конкурентній боротьбі ЄАВТ, «сімку». Розпочавши на початку 60-х років активні дії у запланованому напрямку, ЄЕС значно випередила у торгівельній активності своїх конкурентів — частка товарів країн «шістки» на ринках країн ЄАВТ катастрофічно зростала.
До того ж Великобританія, яка очолювала ЄАВТ, опинилась у досить складній міжнародній ситуації. Вона могла втратити «особливі відносини зі США» (в наслідок своєї позиції під час Суецької кризи 1956 р.
), її колоніальна імперія, на якій базувалась міжнародна велич Британії
, під тиском другої хвилі деколонізації розвалювалась. А створена Великобританією ЄАВТ, «сімка», фактично розпалась. І тепер, не приєднавшись до ЄЕС, Британія стояла перед загрозою ізоляції в континентальній Європі.
9 серпня 1961 р. Великобританія, а з нею інші країни ЄАВТ подали заявку на вступ до ЄЕС: Великобританія, Данія, Ірландія та Норвегія — на членство в ЄЕС, а Австрія, Швеція, Швейцарія та Португалія — на асоційоване членство.
В ЄЕС, де керівна роль належала двом найсильнішим континентальним державам, ФРН та Франції, між якими, здавалось, був повний контакт, теж існували розбіжності. ФРН, могутніша за Францію, прагнула до «наднаціональних принципів», в яких вона вбачала шлях до рівноправного, а може й керівного становища в Європі. Франція, слабша за ФРН, свого напарника, але маючи де-Голля, схилялась до конфедеративного устрою інтеграції і не бажала її розширення: «Те, що можуть шість, не зможуть сім і вісім», — казав де-Голль.
» следующая страница »
1 ... 106 107 108 109 110 111112 113 114 115 116 ... 187