> підготовку обґрунтованих бізнес-планів виходу та присутності українського бізнесу на міжнародних ринках;
> створення та просування українських торгових марок і брендів, які б легко ідентифікували та впізнавали на зарубіжних ринках.
Якщо конкретизувати сьогоднішні експортні можливості України, то йтиметься насамперед про ракетну техніку, літаки, панцирну техніку та кораблі - сферу бізнесу, де ефективність маркетингових програм значною мірою залежить від суто політичних чинників.
Один з найбільших і найкращих у світі виробничих комплексів ракетно- космічної техніки «Південмаш» та конструкторське бюро «Південне» були практично єдиними виробниками радянських військових ракет середньої дальності СС-20, більшості носіїв для радянських космічних апаратів та унікальних стратегічних ракетних комплексів підземного базування. Після розпаду СРСР Україна добровільно відмовилася від ядерної зброї, відтак їй не потрібні й засоби її доставки. «Південмаш» пережив великі труднощі. У середині 90-х років інтерес до «Південмашу» виявляли німецькі компанії, готові інвестувати в комплекс $1,5-2 млрд, щоб налагодити виробництво ракет-носіїв для космічних апаратів у рамках західноєвропейської космічної програми. Проте внаслідок недостатніх гарантій з боку українського уряду і тиску з боку російських партнерів «Південмашу» ідею не реалізували.
Єдиним значним маркетинговим успіхом «Південмашу» в останні роки можна вважати участь у спільній українсько-американсько-норвезько-російській програмі “Sea launch” - комерційного запуску супутників з морської платформи поблизу екватора.
Іншим високотехнологічним продуктом, який Україна могла б продавати на світовому ринку, є авіаційна техніка. Україна сьогодні є однією з семи країн світу, що мають повний цикл літакобудування, тобто вона могла б самостійно розробляти й виробляти найрізноманітніші типи літаків та вертольотів.
Визначальною характеристикою діяльності українських авіапідприємств є диференціація. На сьогодні в Україні налагоджують виробництво багатоцільового транспортного літака Ан-32Б та його модифікацій Ан-32-100 (уже завершено створення першого такого літака, призначеного спеціально для країн із жарким та вологим кліматом) й Ан-32-200 (для експлуатації двома пілотами); завершують виробництво вже 19-го транспортного літака Ан-124-100 «Руслан»; налагоджують виробничу лінію для пасажирського літака Ту-334 (другий дослідний зразок зараз знаходиться у фінальній стадії виробництва); готуються до серійного виробництва Ан-70 - транспортного літака нового покоління. У багатьох аеропортах Росії, України, Казахстану, Узбекистану, Киргизії та Ірану спеціалісти АНТК ім. О. К. Антонова провели презентації іншого перспективного продукту - літака Ан-140, орієнтованого на внутрішній ринок України, ринки країн СНД та Близького Сходу. Україна також є шостою країною у світі, що має власну технологію вертольотобудування: перший український вертоліт «Ангел», який має унікальні технічні властивості, уже проходить останні випробування. Українські авіапідприємства випускають запасні частини до літаків, а також надають ремонтні та транспортні послуги.
Багато зарубіжних компаній виявляють інтерес до продукції українських авіавиробників. Зокрема, до Ан-70 його виявляли західноєвропейські члени НАТО, особливо Німеччина. Проте західноєвропейські виробники відмовилися від ідеї створити спільно з українцями на базі Ан-70 модель Ан-7Х, яка б стала базовим військово-транспортним літаком європейських країн НАТО. Перевагу було віддано британсько-французькій моделі, яка ще перебуває в стадії розробки, але вже відомо, що буде дорожча за український літак і навряд чи переважатиме його за технічними характеристиками. Головною причиною цієї невдачі слід вважати політичні мотиви. Українські літакобудівники не досягли прориву і на досить місткому китайському ринку, де їм не вдалося посунути американських конкурентів. 1999 року українські авіазаводи виробили та продали лише п’ ять нових машин.
» следующая страница »
1 ... 99 100 101 102 103 104105 106 107 108 109 ... 112