За часи колоніальної системи вирішальним у визначенні спрямованості економічного розвитку країн Африки був зовнішній фактор, тобто потреби ринку метрополій та інших індивідуальних центрів Заходу, експорт іноземного капіталу. Під впливом цих чинників континент перетворився у джерело сировини великих держав, ринок збуту їх продукції.
Після здобуття суверенітету зовнішніх ринків, традиційні зовнішньоекономічні зв’язки залишаються вирішальними у визначенні структури економіки. Поряд з тим політична незалежність підвищила роль внутрішнього фактора у формуванні економічної структури. Власні зусилля цих країн стали головними рушіями у перетворенні структури господарства, у розбудові сфери виробничої діяльності, у створенні імпортозамінюючих та експортоорієнтованих галузей.
Після завоювання іншими країнами незалежності, основний акцент у 50—60 рр. робився переважно на експлуатацію природних ре-
сурсів. Таким чином передбачалось акумулювати (через торговельні канали) достатню кількість фінансових коштів, які б дали змогу модернізувати та зробити ефективною експлуатацію знову ж таки природних ресурсів. Поряд з цим, намагаючись скоротити частку аграрного виробництва та залишити залежність від імпорту, країни Африки активізують діяльність, спрямовану на створення національної промисловості, передусім імпортозамінюючого профілю. Однак, оскільки більшість з них змогла розпочати самостійну політику лише з 60-х рр., то, незважаючи на порівняно високі темпи промислового зростання (75 % на рік у 1960—1975 рр.), африканські держави виявились найменш індустріалізовані серед країн, що розвиваються. В перше десятиліття незалежності були створені в основному підприємства першої обробки сільськогосподарської і мінеральної сировини та виробництва споживчих товарів. Внаслідок цього з’явилась залежність від імпорту капітальних товарів і технологій. Цій індустріалізації властиві: нестача технологій, масштабність виробництва, невідповідність між ресурсною базою та промисловою структурою, заохочення нерівномірності розподілу прибутку. Проте, в зазначений період були створені нові робочі місця, збільшено кваліфікаційний рівень робітників, створені інститути підготовки кадрів для нових промислових структур.
Характерною ознакою 70-х років африканських країн було те, що вони «застрягли» на етапі створення промислових галузей із новими технологіями, спрямованих на самозабезпечення. Африка, не завершивши імпортозамінюючу індустріалізацію, не могла перейти у повному обсязі до експортоорієнтованої, бо не мала промислової продукції для експорту й доступу до міжнародних ринків капіталів через її недостатню кредитоспроможність (іноземні інвестиції спрямовувались здебільшого у видобувну промисловість). Такий метод індустріалізації призвів до зменшення темпів зростання виробництва обробної промисловості у 70-х рр., до зміщення пріоритетів від аграрного сектора до промислових галузей. Це призвело до широкомасштабної міграції населення з сіл до міст, падіння зацікавленості у сільськогосподарському виробництві, зростання безробіття та зубожіння великих груп населення. Це все ускладнило й відсунуло розв’язання завдань самозабезпечення.
У 80-ті роки у багатьох африканських країнах були створені енергетична, електронна, електротехнічна, машинобудівна, харчова, шкіряно-взуттєва галузі, набули розвитку будівництво, виробництво буді- 102
вельних матеріалів та ін. Окрім великої та середньої почала розвиватися дрібна промисловість, що була зумовлена невеликим попитом на нові види товарів, необхідністю переробки сировини на місці через неможливість тривалого її транспортування чи високі витрати на транспортування.
Іншим провідним сектором економіки африканських держав є сільське господарство, що забезпечувало наприкінці 80-х років 72 % зайнятості, 40 % вартості експорту, 33 % у ВВП (в країнах з низькими доходами 50 %). У товарному сільському господарстві провідна роль належить експортному напрямку. Але через нестійкий попит на світових ринках ціни на більшість продукції спадають. Спостерігається постійне скорочення виробництва продуктів харчування та загальний приріст населення (приріст населення становить 3,2 %, а виробництво продовольства — 1,5 %). Африка перетворилась із самозабезпеченого району в імпортера продуктів харчування. Самозабезпеченість продовольчими товарами її спала з 98 % у 60-х рр. до 50 % у 80-х.
» следующая страница »
1 ... 52 53 54 55 56 5758 59 60 61 62 ... 215