Особливої уваги заслуговує сучасний стан економічного і соціального розвитку країн Тропічної та Екваторіальної Африки. На цю групу країн припадає 1,24 % світового ВВП. Їх сукупний зовнішній борг складає 223 млрд. дол. Його відношення до ВВП — найвище у світі — 70 %, його вартість у 2,5 рази перевищує експортні надходження, а на обслуговування боргових зобов’язань іде 20 % прибутків від експорту.
Причини боргової проблеми — вузькість слабодиференційовано- го сектора, незбалансованість економіки, нездатність використовувати переваги міжнародного поділу праці, величезна залежність від зовнішніх ресурсів.
При питомій вазі населення в 10,8 % на цю групу країн припадає
0, 4 % світового експорту; 0,7 % світового промислового і 3,23 % сільськогосподарського виробництва.
У 90-х роках порівняно з 80-ми середньорічні темпи зростання ВВП на душу населення зросли в Нігері, Нігерії, Гані, Ефіопії, Танзанії, Сенегалі, Мозамбіку, Буркіна-Фасо, Судані і Свазіленді; не змінилися — у Малі і на Мадагаскарі й знизилися — в інших країнах тропічної Африки.
Частка експорту у ВВП із 1970 року стабільно зростала в Мавританії, Свазіленді, Малі й Маврикії; спадала — у ЦАР, Судані і Замбії. Найбільше від експорту залежать такі країни, як Ангола, Конго, Габон. У Мавританії, Свазіленді, Ботсвані і Маврикії надходження від експорту дають від 50 до 82 % ВВП. Зміна ринкової кон’юнктури най- сильніше може вдарити саме по економіці цих країн.
У ряді країн частка експорту в накопиченні ВВП нижче 15 % (Судан, Нігерія, Буркіна-Фасо, Руанда). На ці країни можливі зміни ринкової кон’юнктури не спричинять істотного негативного впливу, але в той же час настільки низький показник експортних можливостей свідчить або про перебудову структури господарства (у Судані та Нігерії) за рахунок реформ, або про слабкі експортні можливості (Бур- кіна-Фасо, Руанда).
Найвищі темпи річного приросту ВВП у регіоні відзначалися в 1951-60 рр., під час звільнення від колоніальної залежності. За останні 10 років вони знизилися до 1,3%. Якщо країни, що розвиваються, за період із 1900 року в основному нарощували середньовічні темпи зростання ВВП, то країни ТА їх неухильно знижували з 60-х років. У даний час ці темпи в 3,8 разів нижчі, ніж у цілому по країнах, що розвиваються.
З країн ТА спостерігається відтік капіталу: у 1991-2000 роки він склав 15 млрд. дол., основні причини — політична нестабільність, відсталість, низька норма прибутку і казнокрадство.
У більшості країн ТА впровадження неоліберальної моделі господарювання призвело до зниження загального рівня життя. Найвищі темпи зниження особисто подушового споживання за 1980-1999 роки спостерігалися в Кот-д’Івуарі, Мадагаскарі, Гамбії, Нігері, Нігерії, Замбії й Анголі (їх темпи складали 2,5-7,8 % на рік). На відміну від інших регіонів країн, що розвиваються, де ареали злиднів і бідності за останні 10 років скоротилися, у ТА розрослися і це — 28 % населення.
Останнім часом дещо змінилося положення в сільському господарстві ряду країн: вони стали відмовлятися від традиційного монокультурного господарства. Наприклад Гана, відома як головний виробник какао-бобів, тепер займається вирощуванням ананасів і виробництвом ананасового соку. За оцінками експертів, для модернізації сільського господарства в нього щорічно потрібно вкладати 25 % бюджетних коштів країн ТА; у даний час ця цифра складає 7—8 %.
Таблиця 6.1. Динаміка економічного зростання й участі країн Тропічної й Екваторіальної Африки в міжнародному поділі праці, %
|
Країни |
Темпи приросту ВВП на душу населення |
Частка експорту у ВВП |
||||
|
1971-1980 |
1981-1990 |
1991-1999 |
1970 |
1980 |
1990 |
1997 |
|
1 |
2
» следующая страница » |