Річ у тому, що з посиленням процесів глобалізації й лібералізації міжнародний капітал дістав більш широкий спектр можливостей для розміщення інвестицій і виявляє дедалі селективніший і вимогливіший підхід до чинників, що впливають на інвестиційні рішення. Проведення ж ліберальної політики щодо залучення іноземного капіталу нині розглядається як неодмінна, але недостатня умова капіталовкладень.
Сучасна диференціація африканських країн за параметрами соціально-економічного зростання набула рис поляризації.
На одному полюсі — група найменш розвинутих держав: Ліберія, Сьєрра-Леоне, Чад, Республіка Конго, Сомалі, які є фінансовими банкрутами зі зруйнованою і криміналізованою економікою та з переважанням деструктивних процесів у політико-державній сфері.
Деякі країни континенту — Ефіопія, Еритрея, Мозамбік докладають великих зусиль, щоб уникнути такого повороту подій. Їхня економіка до 90-х рр. перебувала на межі колапсу внаслідок багаторічних національних та економічних експериментів правлячої еліти. Ці країни демонструють високі темпи зростання ВВП багато в чому завдяки активній підтримці МБРР. Але надзвичайно низький стартовий рівень економічного розвитку; бідні природні ресурси; часті неврожаї, викликані поганими погодними умовами; мінливий зовнішній попит на їх сільськогосподарську сировину; політична нестабільність та ін. — усе це робить найближчі перспективи цих країн дуже проблематичними.
Інший полюс утворюють ПАР, що є індустріально-аграрним гігантом Африки, а також Нігерія, Зімбабве, Гана, Кенія, Ботсвана, Кот д’Іву- 98
ар, Сенегал, Габон, Уганда, які мають більш-менш розвинутий промисловий сектор, що базується на гірничодобувній промисловості та переробці сільськогосподарської сировини. Зафіксований у частині цих країн приріст ВВП пояснюється завищеним попитом на їхні паливно — сировинні ресурси на світових ринках. Гана й Уганда хоч і відновили свій традиційний експортний потенціал у результаті проведення структурних реформ, не можуть подолати поріг 5 % зростання ВВП (за необхідних для подальшого економічного прогресу 8—9 %).
На сьогоднішній день Африканський континент став полем суперництва провідних країн Заходу — США, Франції, Великої Британії, Японії. Будучи економічно найменш розвинутим регіоном світу з обмеженими можливостями для високоприбуткових інвестицій у промисловості, Африка привертає увагу цих країн передусім своїми унікальними природними багатствами. Левова частка інвестицій спрямовується в розробку сировинних ресурсів континенту. Прагнучи забезпечити своє виробництво сировиною, західні країни концентрують капіталовкладення в півтора десятка країн регіону, які мають значні запаси нафти, металургійної сировини, урану, алмазів, та інших цінних матеріалів, сприятливі кліматичні умови для ведення плантаційного господарства. До головних африканських партнерів можна віднести Ліберію, Зарію, Нігерію, Єгипет, Габон, Кот д’Івуар, Зімбабве, Камерун, Марокко, Сенегал, Замбію, Гвінею.
Провідне місце серед експортерів капіталу в Африку належить західним європейським ТНК, насамперед Англії та Франції. Вони володіють солідними активами майже в усіх сферах економіки континенту.
Держави-члени ЄС шляхом надання низки торговельно-економічних пільг домоглися від недавніх колоній істотних вигод і привілеїв, передусім для західноєвропейських ТНК, що діють на території цих країн. Зокрема, відповідно до Ломейської конвенції жодному регулюванню не підлягають операції ТНК у сферах передачі технології, промислового співробітництва, сільськогосподарського та інфраструктур- ного будівництва.
Стимулюється також виніс із Західної Європи на перифирію енергомістких та «брудних» в екологічному відношенні виробництв, включення цих підприємств у промислові комплекси ТНК. Наприклад, в ПАР частка ТНК у металургійній, металообробній та хімічній промисловості становить близько 1/3.
» следующая страница »
1 ... 50 51 52 53 54 5556 57 58 59 60 ... 215