Першим серйозним випробуванням для НАФТА стала мексиканська фінансова криза, що вибухнула в кінці 1994—на початку 1995 р. Причина кризи — надмірні інвестиційні потоки ззовні. Певні успіхи економічного реформування в Мексиці породили ілюзію «безмежних можливостей» для зарубіжних інвесторів. У свою чергу, мексиканський уряд саме за рахунок іноземних портфельних інвестицій, що надходили в основному із СІЛА, фінансував значну частину національних проектів і водночас намагався покрити дефіцит поточного платіжного балансу, який помітно перевищував оптимальні межі і сягнув понад 6 % ВВП. На початку 90-х років за рахунок північноамериканських портфельних інвестицій фінансувалося 2/3 дефіциту поточного платіжного балансу, тоді як оптимальним варіантом вважається рівень 20-30 %. Криза була погашена безпрецедентними обсягами міжнародної допомоги Мексиці, що перевищила 50 млрд. дол. Значну частку цієї допомоги становила позика США, які в першу чергу були зацікавлені в тому, щоб не допустити провалу Мексики у кризову безодню. Звичайно ж, підтримуючи партнера, США опікувалися передусім своїми інтересами, захищаючи національних підприємців і власників мексиканських цінних паперів, зберігаючи обсяги експорту до Мексики та обмежуючи потік нелегальних іммігрантів з її території.
Перспективу північноамериканського економічного поступу США пов’язують з інтеграційними процесами в Латиноамериканському регіоні, а відтак — із поширенням їх на всю Західну півкулю. Причому в намірах і діях США досить виразно простежується зв’язок сучасності з історичним минулим, а саме з політикою панамериканізму, проголошеною на початку XIX ст. і відомою як доктрина Монро. Головна ідея доктрини зводилася до посилення впливу США на Латиноамериканський регіон як обов’язкової складової їхньої зовнішньої політики і до максимального обмеження такого впливу з боку будь- якої європейської держави. «Америка для американців» — так коротко формулюється ця ідея.
Пізніше, у 70-ті роки XIX ст., політика панамериканізму трансформується в ідею «співробітництва країн Західної півкулі». Але в Латинській Америці монроїзм завжди розглядався як доктрина сили з боку США, що дамокловим мечем нависла над країнами регіону. Латинська Америка ніколи не визнавала цю доктрину ні як норму міжнародного права, ні як регіональну ідею. Вже в наші часи ідеї панамериканізму дістають втілення в новій програмі, запропонованій США, під назвою «Ініціатива для Америк». У відповідності до неї інтеграційний процес має поширитися на обидва континенти Західної півкулі — аж до створення у майбутньому єдиної зони вільної торгівлі від Аляски до Вогненної Землі.
Про те, що такі наміри США не є утопією, свідчить, зокрема, зустріч у Маямі глав держав і урядів 34 країн обох американських континентів (грудень 1994 р.), в результаті якої досягнута домовленість про підготовку до 2005 р. передумов для створення такої зони. Цей торговельний простір буде здатний задовольнити потреби у товарах і послугах 850 млн. громадян. Безперечно, процеси таких масштабів у міжнародній економічній інтеграції призведуть до суттєвих змін не лише в регіонах Західної півкулі, а й у світовому господарстві в цілому.
Не менш важливими є й інші параметри. Утвердження північноамериканського інтеграційного економічного блоку переконливо засвідчує, що політична воля, готовність до співробітництва на рівних, наявність конструктивних підходів здатні подолати розбіжності й суперечності та вивести на шлях зближення і взаємодоповнюваності національних економік, сприяти поглибленню взаєморозуміння і подальшому економічному зростанню країн-інтегрантів.
2. Економіка Латинської Америки
Латинська Америка — загальна назва держав, що виникли в першій половині XIX ст. на місці колишніх іспансько-португальських колоній в Центральній та Південній Америці.
» следующая страница »
1 ... 21 22 23 24 25 2627 28 29 30 31 ... 215