Менеджмент

Системи оплати праці — це різновиди певних форм оплати праці.

Ситуативний підхід у науці менеджменту—система наукових поглядів, в основу якої покладено вибір і застосування тих чи інших методів менедж­менту залежно від ситуації, у якій знаходиться виробничо-господарська організація.

Сімейний уклад — натурально-патріархальне сімейне господарство, не орієнтоване на товарне виробництво.

Складність організаційних змін — ступінь труднощів у розумінні змін, їхньому використанні чи пристосуванні до них.

Собівартість — це грошове обчислення загальної суми витрат, пов’яза­них із виробництвом та реалізацією продукції (робіт, послуг).

Соціальна підсистема — сукупність індивідів і соціальних груп, які ут­ворюють трудовий колектив підприємства.

Соціальна роль особистості — певний стереотип, шаблон поведінки, якого очікують від людини у конкретній ситуації.

Соціальне нормування — науково обґрунтоване регулювання соціаль­них процесів за допомогою соціальних норм і нормативів, які встановлю­ють порядок поведінки окремих осіб і їх груп у колективі.

Соціальне планування — конкретизація цілей соціального розвитку ко­лективу організації та розроблення стратегії й тактики досягнення його цілей.

Соціальне регулювання — засоби соціального впливу керівника і ко­лективу на окремих його членів та групи працівників для активізації їх соціальної ролі, трудової активності і продуктивності, підтримання соц­іальної справедливості в організації.

Соціальний прогноз — конкретне уявлення про стан колективу в май­бутньому, інформація про цілі соціально-економічного розвитку, не­обхідні для їх досягнення засоби.

Соціальний статус особистості — позиція особистості в соціальній сис­темі, пов’язана з її належністю до певної соціальної групи, спільноти, а також сукупність соціальних ролей та ступінь їх реалізації.

Соціальні методи менеджменту — система засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову та соціальну ак­тивність працівників.

Соціально-економічна система — система, яка органічно поєднує соц­іальний, економічний і технічний елементи.

Соціально-психологічний клімат —система взаємовідносин між члена­ми організації як у процесі виробництва, так і поза ним.

Соціокультура корпорації — система переконань і очікувань, відобра­жена в ціннісних установках, стилі управління і підході до прийняття рішень працівників корпорації.

Спеціаліст (магістр) — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, пе­редбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Співвідносність керуючої і керованої систем—досягнення пропорцій між усіма елементами керованих і керуючих систем як при їх формуванні, так і в процесі функціонування.

Споживач—це фізична чи юридична особа, яка використовує, спожи­ває продукцію (товари, роботи, послуги) виробничої діяльності як інших виробників, так і власні.

Спонукання - це усвідомлене відчуття нестачі, потреби у чомусь, яке має визначений напрямок чи шлях до вирішення. Воно є виявом потреби через поведінку і сконцентровано на досягненні мети.

Сприйняття - процес, через який люди одержують, організовують та розтлумачують інформацію, що надходить з їхнього оточення.

Стилі керівництва комбіновані (континіуми) — стилі, які передбачають різні варіанти поєднання демократичного та автократичного стилів кер­івництва.

Стиль керівництва — це звична манера стосунків керівника з підлегли­ми, ступінь зусиль, які він прикладає, щоб вплинути на них, спонукати їх до досягнення цілей організації; ступінь делегування повноважень, типи влади, які він використовує, та його ставлення до виробничих завдань і до людських стосунків в колективі. З цих позицій розрізняють три види керівників: автократичний, демократичний та ліберальний. Автокра­тичний тип керівника відрізняється схильністю до одноособового кер­івництва в гіпертрофованих формах, надмірною централізацією влади, особистим вирішенням абсолютної більшості питань, свідомим обмежен­ням контактів з підлеглими. Демократичний тип керівника прагне на­дання підлеглим самостійності відповідно до їх кваліфікації і функцій, які вони виконують, залучає їх до таких видів діяльності, як визначення цілей, оцінка роботи, підготовка та прийняття рішень, створює необхідні для виконання роботи передумови і справедливо оцінює зусилля, з пова­гою ставиться до людей і турбується про них. Ліберальний тип керівника відрізняється відсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю і пост­ійним очікуванням вказівок зверху, небажанням брати на себе відпові­дальність за рішення і їх наслідки.

 

« Содержание


 ...  238  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я