> домінування економічних важелів державного регулювання порівняно з адміністративними (серед економічних важелів важливу роль відіграють форми економічної політики - податкова, грошово-кредитна, інноваційна);
> економічна реалізація власності на засоби виробництва.
В західній економічній думці робилися й інші спроби поєднання окремих сторін кейнсіанства і неокласичниого напряму, що призвело до появи концепції "неокласичного синтезу ".
5.3. "НЕОКЛАСИЧНИЙ СИНТЕЗ" ТА ЙОГО ВИХІДНІ ПРИНЦИПИ
Неокласичний синтез - узагальнююча економічна концепція, що сформувалась у 60-ті рр. XX ст., в якій здебільшого поєднуються раціональні елементи теорії
ціноутворення і розподілу доходів у межах неокласичного напряму з положеннями теорії макроекономічної рівноваги і зростання національного доходу в межах кейнсіанського напряму економічної теорії.
Прихильники неокласичного синтезу розглядають теорію загальної економічної рівноваги як ідеальну модель функціонування економічної системи. Проте, на відміну від неокласиків, які заперечували необхідність державного втручання в економіку, неокласичний синтез передбачає використання різноманітний методів державного макроекономічного регулювання з метою наближення до такої моделі. Найвидатнішими представниками такого синтезу є американські економісти П. Са- муельсон, Дж. Хікс та ін., яких вважають авторами теорії доходів - витрат як ортодоксальної версії кейнсіанської доктрини.
П. Самуельсон спочатку був прихильником кейнсіанства, але поступово відходив від нього і намагався поєднати з неокласичним напрямом. Від останнього він запозичив хибну методологічну базу, якої дотримувались автори концепції граничної корисності, граничної продуктивності капіталу та інших факторів, які за словами Р. Солоу, не слугують основою для обгрунтування економічної політики.
Відповідно до цих засад П. Самуельсон віддає перевагу ринковій економіці та механізму саморегулювання, традиційно, а отже спрощено розглядає капітал, вартість товару (критикує погляди К. Маркса на цю проблему), прибутку та ін., дотримується концепції трьох факторів виробництва при вирішенні проблеми розподілу національного доходу.
Щодо кейнсіанської теорії П. Самуельсон визнає необхідність державного регулювання економіки, водночас останнє повинно бути ефективним, стабільним та справедливим. Держава має спрямовувати свої дії передусім проти монополізації економіки, а отже недосконалої конкуренції (яка, на його думку, стала домінуючою), проводити анти- циклічне регулювання шляхом стимулювання економічного зростання, пом'якшення глибини економічної кризи (спаду, - за його словами), опосередкованого впливу на ринковий механізм конкуренції за допомогою податків, надання державних субсидій, боротьби зі стагфляцією тощо.
Із посиленням монетаризму П. Самуельсон пов'язує економічне зростання з проблемами росту цін, рівня безробіття (при цьому запозичує антисоціальне положення Фрідмена про об'єктивний рівень безробіття), узгоджує монетаристську політику з проведенням окремих соціальних програм, а темпи економічного зростання з екологічними чинниками та ін.
Якщо поєднати названі вище засади маржиналізму неокласичного напряму та кейнсіанства, то замість поняття "синтез" доцільніше говорити про еклектизм.
На відміну від кейнсіанської моделі мультиплікатора (як найпростішої моделі неокласичного синтезу), Хікс запропонував модель ІБ-ЬМ, яка за допомогою відповідного наукового апарату показує відмінність між законом Сея (пропозиція зумовлює попит) і законом Вальраса (сукупна сума попиту в економіці за вартістю дорівнює сукупній сумі пропозиції, або сума доходів і витрат в суспільстві збігається). Водночас до доходів він відносить і грошові заощадження, а їх певний обсяг виявляється в попиті і пропозиції цього товару (грошей), що, у свою чергу, впливає на рівновагу економічної системи. Механізм такої взаємодії досліджується моделлю Хікса, в якій, зокрема, аналіз сукупного попиту здійснюється у виробничому (реальному) і грошовому секторах.
» следующая страница »
1 ... 70 71 72 73 74 7576 77 78 79 80 ... 279