Водночас у роботах окремих західних економістів розробляються складніші моделі економічного зростання. Такою, зокрема, є модель Ромера - модель, у якій обгрунтовано вплив знань на процес економічного зростання сукупно з дією традиційних факторів: праці, капіталу та людського капіталу. Модель передбачає виділення трьох секторів:
1) дослідницького;
2) виробництва технологічного устаткування (галузь І підрозділу);
3) виробництво кінцевої продукції споживчого призначення. Продукт першого сектора - нові знання, які згодом втілюються у
нові технології. Фактори виробництва нового знання - "людський капівтал" і нагромадждені знання (неконкурентний фактор, який можуть використовувати всі учасники виробничого процесу).
Оскільки приріст знань є функцією від нагромаджених знань і розвитку людського фактору виробництва (рівня освіти, кваліфікації працівника тощо), праця сучасного працівника дослідницького сектору, якому доступний більший обсяг знань, продуктивніша порівняно з працею таких фахівців у минулому. Приріст знань визначається за формулою:
ЛА = оНА- А де ст - параметр наукової продуктивності; Н - "людський
капітал"; А - знання. Виробнича функція другого сектору визначається за формулою: Wн = РА. а А, де Рд-ціна нової технології; Wн-рента за використання "людського капіталу" в дослідницькому секторі; а А - обсяг доступних знань, скоригований параметром наукової продуктивності. Виробнича функція третього сектору визначається за формулою:
і=1 '
де Ну - власний "людський капітал"; Ь - наймана праця; (Х{ )Г 1 -
засоби виробництва; а, (3-технологічні параметри; ^-капітал
поділений на невзаємозаміщувані фактори; Н і Ь - форма поділу
кваліфікаційних і витратних компонентів використання працездатності (зокрема, тривалість та інтенсивність праці).
Темпи економічного зростання, згідно з моделлю, за умови, що РА- постійна величина, визначаються за формулою:
Л =■ а
(1-Р-аИа+ '
де д- деяка незмінна величина, пов'язана з технологічними параметрами а і в; АС- приріст спожитої кінцевої продукції; ду- приріст випущеної кінцевої продукції; г - норма відсотка на капітал.
Таким чином, темпи економічного зростання за незмінності ціни нових технологій залежать лише від величини "людського капіталу" (кількості зайнятих) у дослідницькому секторі, у сфері здобуття нових знань. Із збільшенням ставки відсотка на капітал темпи економічного зростання різко знижуються, що підтверджується практикою капіталістичної дійсності. Зокрема, найвищі темпи економічного зростання зафіксовано у країнах з найвищими індексами зайнятості у дослідницькому секторі: в Японії у 80-х рр. XX ст. науковою діяльністю займалися кожні 67 осіб із 100 тис. працівників, у США - 66, у ФРН - 52, у Франції - 44, у Великобританії - 35. У дослідницькому секторі спочатку витрати перевищують результати, згодом існує обернена залежність, наприкінці
- початковий результат. Згідно з моделлю економічного зростання Ромера, щоб прискорити економічне зростання, державі необхідно збільшувати прямі інвестиції у дослідницький сектор, а також в освіту, в Україні в 90-х рр. XX ст. відсутність інвестицій у дослідницький сектор стала одним із факторів поглиблення економічної кризи.
В цілому слід зазначити, що західна економічна наука дає надто звужене трактування факторів економічного розвитку. Такі фактори слід відокремлювати, як в межах цілісної економічної системи, так і окремих підсистем цієї цілісності.
Якщо виділяти фактори економічного зростання залежно від елементів економічної системи, то в межах продуктивних сил слід виокремити такі: людина (як основна продуктивна сила), засоби праці - синонім техніки (які в західній економічній літературі ототожнюють з капіталом), в тому числі - земля як специфічний засіб виробництва, наука (як специфічна продуктивна сила), форми і методи організації виробництва, предмети праці (сировина, матеріали), використовувані людьми сили природи та інформація. Кожен із цих факторів, у свою чергу, складається з окремих компонентів.
» следующая страница »
1 ... 68 69 70 71 72 7374 75 76 77 78 ... 279