де І- інвестиції, У- дохід. Якщо, наприклад, основний капітал становить 500 млн. дол. і зношується щорічно на 10 % (50 млн. дол.), попит на готову продукцію зростає на 10 %, то це потребує інвестицій не лише на заміщення зношування основного капіталу на 50 млн. дол., а й на додаткове розширення капіталу для задоволення зростаючого попиту на 50 млн. дол. Внаслідок цього збільшення попиту на 10 % зумовлює приріст капіталовкладень в устаткування вдвічі. Скорочення попиту на готові вироби також призводить до більш різкого скорочення потреб у капіталовкладеннях.
У моделях економічного зростання темпи такого зростання залежать передусім від розподілу доходів, а розподіл, у свою чергу, - від темпів нагромадження. Це, на думку неойкейнсіанців, зумовлено тим, що загальна сума заощаджень формується із таких заощаджень із заробітної плати і прибутку, а схильність до заощаджень у найманих працівників і власників капіталу є неоднаковою. Крім того, темпи нагромадження капіталу визначають норму прибутку, що, в свою чергу, детермінує частку прибутку в загальному доході. Це означає, що темпи економічного зростання залежать від інтенсивності нагромадження і схильності до заощаджень.
Позитивною стороною таких передумов є відмова від неокласичної концепції граничної корисності та граничної продуктивності, намагання з'ясувати кількісні взаємозв'язки між нагромадженням, економічним зростанням і розподілом, використання функції технічного прогресу та ін.
Так, в моделі Н. Калдора при дослідженні проблеми економічної рівноваги і факторів, що визначають темпи економічного зростання на тривалий період, будь-яка зміна величини інвестицій щодо обсягу заощаджень призводить до перерозподілу доходів, внаслідок чого відбувається адаптація заощаджень до нового рівня інвестицій. Водночас в умовах повної зайнятості зростання інвестицій із загальних обсягів платоспроможного попиту призведе, на його думку, до більш швидкого зростання цін по відношенню до заробітної плати, внаслідок чого частка робітничого класу у загальному доході знизиться і навпаки. Проте такий механізм взаємозв'язку цих макроекономічних величин (нагромаджен- ня,економічного зростання і розподілу) в умовах панування монополій (в тому числі олігополій) реалізувати на практиці неможливо. Крім того, досвід функціонування та розвитку економіки передових країн світу довів можливість підвищення темпів економічного зростання в умовах певного зниження нагромадження шляхом підвищення ефективності капітальних вкладень. Із моделі Н. Калдора (зокрема, із критики ним хибності концепції граничної продуктивності факторів виробництва), опосередковано витікає висновок про доцільність характеристики капіталу у визначенні К. Маркса.
Значною мірою однобічною є теза Н. Калдора про те, що на нижчій стадії розвитку капіталізму відбувалось зростання капіталомісткості, норми прибутку і зниження частки заробітної плати в національному доході внаслідок недостатніх обсягів нагромадження капіталу; а на вищій стадії, що бере свій початок наприкінці XIX ст., обсяг нагромадження капіталу значно зріс, що призвело до стабільного і оптимального співвідношення між капіталом і продуктом, а отже припинилось падіння частки заробітної плати в національному доході і відбулась стабілізація норми прибутку. Однобічність цієї схеми полягає в тому, що Н. Калдор пояснює її лише з точки зору обсягів нагромадження капіталу, а також абстрагується від можливостей структурної перебудови економіки, зумовлених передусім новими можливостями науково-технічного прогресу.
Такий критерій виділення двох стадій не бере до уваги найважливіші елементи економічної системи: розвиток продуктивних сил (точніше, з усієї сукупності, останніх він виокремлює технологічні можливості, що розглядаються майже як синонім техніки), відносин власності, господарського механізму, узагальнюючих рис технологічного способу виробництва. Критерій обсягу капіталовкладень може стати одним із допоміжних у розмежуванні двох стадій більш синтезованішого критерію
» следующая страница »
1 ... 64 65 66 67 68 6970 71 72 73 74 ... 279