За концепцією "економіки пропозиції" основною причиною нестабільного розвитку економіки є нестача обсягу національного продукту. Необхідність зниження податків на прибутки А. Леффер пояснює тим, що їх значну частину підприємці включають у витрати виробництва і у такий спосіб перекладають на споживачів, а також тим, що, збільшення інвестицій призводить до зниження норми відсотка, внаслідок чого збільшується капіталовкладення у виробництво. Крім того, зниження ставок оподаткування нібито зменшує дефіцит державного бюджету, оскільки значно розширюється податкова база і податкові надходження.
Гносеологічною основою концепції "економіки пропозиції" є погляди А. Сміта, Ж.-Б. Сея, В. Джевонса, Л. Вальраса, А. Маршалла та ін., а їх квінтесенцію - твердження, що в умовах ринкового господарства особисте збагачення приватних власників передбачає зростання добробуту всіх членів суспільства. Прихильники концепції " економіки пропозиції" захищають власність й багатство від морального осуду, від домагань "пасивної більшості".
Проте, впровадження у 80-ті роки адміністрацією Рейгана рекомендацій цієї концепції в практику США не дало очікуваних результатів. Так, незважаючи на скорочення ставок податку з корпорацій з 48 % до 34 %, частка податку з прибутку корпорацій у федеральних податкових надходженнях скоротилася з 10 до 8 %. Лише за 1988 - 92 рр. податкові пільги корпораціям становили понад 300 мдрд. дол. Проте значна частина цих коштів спрямовувалася на фінансові операції, пов'язані
зі злиттям і поглинанням. Податкові пільги корпораціям не зменшили дефіцит державного бюджету. Так, у 1980 р. дефіцит Федерального бюджету США становив 3,1% ВНП, а на початку 90-х років - понад 6 % ВНП. Тому в першій половині 90-х років уряд США здійснював політику збільшення податкових надходжень майже на 140 млрд. дол. (за рахунок підвищення акцизів на бензин, алкогольні напої, тютюнові вироби, предмети розкошу, податку на корпорації та ін.).
Розглядаючи проблему інфляції, прихильники концепції " економіки пропозиції "вважали, що монетарні методи її вирішення, запропоновані М. Фрідменом, є необгрунтованими, оскільки застосовані до цієї проблеми лише з точки зору попиту. Причину інфляції Гілдер та деякі інші вчені вбачали насамперед у високих податках, які призводять до зростання цін. Тому методом боротьби з інфляцією автори цієї концепції вважали не обмеження зростання грошової маси (як пропонували монетаристи), а скорочення державних витрат, що, в свою чергу сприятиме зниженню податків. Зазначаючи, що податковий імпульс інфляції сприяє зростанню грошової маси, вони не вважали інфляцію головною причиною такого зростання. На їхню думку, такою причиною є податкова система, зокрема високі податки на багатих, які паралізують їх активність у сфері заощаджень. З урахуванням взаємозв'язку між зростанням грошової маси і інфляційних процесів (на початковому етапі) концепція "економіки пропозиції '' пропонує дещо конструктивніший підхід до їх вирішення - обмеження пропозиції маси грошей і зниження податків.
Важливим недоліком концепції "раціональнихочікувань " є, на думку окремих західних вчених, її описовість та неадекватне відображення психологічних принципів, покладених в її основу.
Основною теоретико-методологічною передумовою неолібералізму є визнання неспроможності ринкового механізму саморегулювання забезпечити макроекономічну рівновагу і необхідність залучення до цього держави, яка повинна здійснювати опосередковане регулювання економіки шляхом використання грошово-кредитних важелів, активного
проведення податкової, інвестиційної, зовнішньоекономічної та антимонопольної політики з метою забезпечення економічних і правових умов для розвитку ринкової конкуренції. Виходячи з цього вони (неоліберали) намагалися обгрунтувати третій шлях еволюції економічних систем (першими двома були капіталізм і соціалізм) - соціальне ринкове господарство.
» следующая страница »
1 ... 50 51 52 53 54 5556 57 58 59 60 ... 279