Зараз модель Г. Марковіца використовується в основному на першому етапі формування портфелю активів при розподілі інвестованого капіталу по різних типах активів: акціях, облігаціях, нерухомості, тощо. Однофакторна модель У. Шарпа використовується на другому етапі, коли капітал, інвестований у певний сегмент ринку активів, розподіляється між окремими конкретними активами, що складають вибраний сегмент (тобто по конкретних акціях, облігаціях, тощо).
У 60-х роках праці У. Шарпа, а потім і Дж. Лінтнера та Я. Моссіна були присвячені, по суті, одному й тому ж питанню: "Припустимо, що всі інвестори, володіючи однією й тією ж інформацією, однаково оцінюють дохідність і ризик окремих акцій. Допустимо також:, що всі вони формують свої оптимальні в сенсі теорії Г. Марковіца портфелі акцій, виходячи з індивідуальної схильності до ризику. Як у цьому випадку складуться ціни на ринку акцій ?" Т аким чином, на САРМ можна дивитися як на макроекономічне узагальнення теорії Г. Марковіца. Основним результатом САРМ стало встановлення співвідношення між дохідністю і ризиком активу для рівноважного ринку. При цьому важливим виявляється той факт, що при виборі оптимального портфеля інвестор повинен враховувати не "весь "ризик, що зв'язаний з активом (ризик за Г. Марковіцем), а тільки частину його, що названа систематичним, або недиверсифікованим ризиком. Ця частина ризику активу тісно пов'язана
з загальним ризиком ринку в цілому і кількісно представлена коефіцієнтом "бета", введеним У.Шарпом у його моделі. Інша частина (так званий несистематичний, або диверсифікований ризик) ліквідується вибором відповідного (оптимального) портфеля. Характер зв'язку між дохідністю і ризиком має лінійну залежність, і тим самим звичне практичне правило "велика дохідність - означає, великий ризик" отримує точне аналітичне виведення.
У 1977 р. ця теорія була піддана жорсткій критиці у працях Р. Ролла. Він висловив думку, що САРМ потрібно відкинути, оскільки вона в принципі не допускає емпіричної перевірки. Не дивлячись на це, САРМ залишається, мабуть, найзначнішою і найвпливовішою сучасною фінансовою теорією.
З інвестиційною теорією та теорією фінансового менеджменту зв'язаний ще один цикл досліджень з так званої теорії корпоративного ринку. Ця теорія присвячена проблемі "адекватності"ринкових цін фінансових активів. Питання полягає в тому, наскільки відображають ринкові ціни "істинну вартість "фінансових активів; інвестор, який виявив, що ринок систематично недооцінює або переоцінює той чи інший актив, був би в стані отримувати дохід досить довго і практично без ризику. Гіпотеза ефективності стверджує, що це неможливо. Це означає, що ринкові ціни в цілому відображають практично всю доступну інвесторам інформацію. В такому випадку коливання ринкових цін повинні бути чисто випадковими, жодний інвестор не в стані передбачити майбутні ціни ринку.
Гіпотеза ефективного ринку і зв'язана з нею модель "випадкового блукання" ринкових цін активів стимулювали використання динамічних теоретико-імовірнісних моделей, що базуються на теорії випадкових процесів. У руслі цих ідей в 1973 р. М. Скоулзом і Ф.Блеком була запропонована модель опціонів, яка названа моделлю Блека- Скоулза.
Перш ніж з'ясувати суть цієї моделі, коротко зупинимося на економічній ролі похідних цінних паперів, зокрема, на одному їх різновиді
- опціоні. На відміну від акцій і облігацій, що випускаються з метою залучення грошових засобів, опціони купуються і продаються фірмами, щоб захиститися від несприятливих змін на фінансовому ринку. Оскільки
вартість опціонів є похідною від вартості інших цінних паперів, то їх називають вторинними. Існування ринку вторинних цінних паперів дозволяє його учасникам, які очікують у майбутньому якихось надходжень або, навпаки, затрат, гарантувати собі певний рівень прибутку чи застрахуватися від втрат, вищих за певний рівень. В останні двадцять років такий ринок стрімко розвивається у всьому світі.
» следующая страница »
1 ... 263 264 265 266 267 268269 270 271 272 273 ... 279