Насправді споживча вартість формує натурально-речову структуру виробництва, безпосередньо впливає на формування суспільне необхідних витрат.
Так, якщо споживна вартість окремого товару залежить від того, чи задовольняє він сам по собі будь-яку потребу, то споживна вартість певної маси суспільних продуктів залежить від того, чи адекватна вона кількісно визначеній суспільній потребі в продукті кожного особливого роду. Це означає, що така суспільна споживна вартість залежить і від пропорційності розподіленої між різними сферами виробництва праці (у відповідності з кількісно визначеними суспільними потребами). Товар продається за вартістю лише тоді, коли кількість суспільної праці, затраченої на виробництво певного товару, відповідає розмірам суспільної потреби, що підлягає задоволенню.
Більше того, К. Маркс називає законом той факт, що споживча вартість товару є передумовою його мінової вартості, а значить і вартості. Отже, споживча вартість є найпростішою економічною формою суспільної корисності в процесі її історичного розвитку.
Споживча вартість набуває ще більшого самостійного значення, стає важливою економічною формою, а отже, і окремою економічною категорією, під час економічних криз, за невідповідності певної сукупності споживчих вартостей суспільному попиту на них, неспроможності їх реалізації. Водночас споживча вартість при капіталізмі не є абсолютною метою виробництва, тобто його абсолютною формою.
З протилежної точки зору споживча вартість є предметом спеціальної теорії, що зумовлює абсолютизацію споживчої вартості товару (його речового змісту) і нехтування або суттєву недооцінку його суспільної форми (вартості і зовнішньої форми її вияву - мінової вартості), гіперболізацію суб'єктивного відношення людини до речі, природи у процесі праці, до "універсальних "законів. Це призводить до ігнорування відносин економічної власності між людьми, інших типів економічних законів.
Корисність речі зумовлена властивостями товарного тіла, не існує без нього і створює споживчу вартість речі або блага. Вона означає відношення внутрішніх властивостей речей до людських потреб, використання людьми цих властивостей. Люди купують товари тому, що вони мають споживчі вартості, з метою використання їх споживчих властивостей у певних цілях. При цьому споживчі вартості "оцінюються ", тобто досліджується їх якість (аналогічно тому, як вимірюється, зважується тощо їх кількість), зіставляється споживча вартість окремих товарів і на основі цього надається перевага певним товарам. У такий спосіб у корисності відображається єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін споживчої вартості.
Такі погляди К. Маркса щодо ролі споживчої вартості, корисності не були концептуально викладені в "Капіталі". У цьому аспекті можна частково погодитись із звинуваченням австрійського економіста Бем- Баверка в адрес Маркса за його "несправедливе відношення до споживної вартості”, яку він (Бем-Баверк) абсолютизував. Крім того,
К. Маркс споживчу вартість (і вартість) аналізував стосовно реалій лише нижчої стадії капіталізму і внаслідок об'єктивних причин не міг повністю реалізувати вимоги історичного підходу, прихильником якого він був.
Водночас цей аспект на тривалу історичну перспективу був виражений в його положенні про те, що створення споживчої вартості (а не вартості), стане метою більш розвинутого суспільного устрою.
На відміну від цього, в концепції граничної корисності вартість товару поставлена в залежність лише від корисності і суб'єктивної цінності. Розрізняють абстрактну (або родову) корисність (здатність блага задовольняти будь-яку потребу людей) і конкретну корисність (залежність суб'єктивної оцінки корисності від наявного запасу блага), і ступінь насиченості потреби в певному блазі. Однак поняття “корисність” та її конкретні форми розглянуто неоднозначно. Так, Е. Бем-Баверк суб'єктивну цінність пов'язував з рідкісністю блага. Американський представник маржиналізму Джон Кларк стверджував, що багатство суспільства створюється завдяки не просто праці, а властивості благ задовольняти потреби. На його думку, різні форми корисності зумовлюють специфічні послуги, які надають людині фактори виробництва. Конкретним формам корисності притаманні такі якості, як елементарні властивості, форма, місце і час. Основною властивістю благ є їх здатність задовольняти потреби людей. Англійський економіст Джон Гобсон, представник інституціоналізму, вважав, що корисність повинна вимірюватись якістю і характером задоволення, здатністю споживача випробувати це задоволення та розподілом корисності серед людей.
» следующая страница »
1 ... 18 19 20 21 22 2324 25 26 27 28 ... 279