Некоректність філософських засад позитивізму і неопозитивізму призвела до того, що на початку 50-х років XX ст. саме поняття "неопозитивізм" починає замінюватись поняттям "аналітична філософія", а в 60 - 70-х рр. цього ж століття почала розвиватись течія, яка, хоча й зберігає певний зв'язок із загальними постулатами неопозитивізму, але водночас критикує методологічну спрямованість даного напряму.
Найбільш відомими представниками цієї течії є американський філософ Т. Кун і англійський вчений /. Лакатос та ін. Зокрема Т. Кун стверджує про відсутність у науці фактів, які були б незалежними від певної моделі (парадигми) наукової діяльності, тобто сукупності відповідних методологічних ціннісних критеріїв, світоглядних засад, теоретичних стандартів та ін. Тому не факти, а теорія визначає, які саме факти повинні увійти при дослідженні практики. Загалом Т. Кун надавав великого значення філософським принципам пізнання, дотримання яких стає найбільш актуальним у період усвідомлення криз в науці, а обговорення її фундаментальних положень є важливою ознакою переходу від однієї застарілої парадигми до нової через наукову революцію
.
Стисла характеристика філософії позитивізму дає підставу стверджувати, що автори концепції постіндустріального суспільства за методологічну основу такої концепції вибрали не найкращий напрям сучасної світової філософської думки.
Підтвердженням сказаного щодо економічної теорії є висновок англійських вчених про те, що позитивізм, як філософія, застарів і не має широкої підтримки серед філософів; що цей напрям як доктрина сам потребує нормативних суджень, (якими користується нормативна політична економія), що за такого підходу поняття "економічна ефективність” втрачає будь-який сенс, оскільки не можна вказати на найкраще розміщення ресурсів, бо така вказівка відноситься до нормативної економічної теорії, а отже до нормативних висновків. Крім того, "позитивізм як філософія економічної науки також: асоціюється з точкою зору, згідно якої успіх економічних прогнозів не залежить від справедливості допущень, прийнятих при створенні моделі" .
Ця точка зору не є конструктивною.
А тепер в контексті сказаного розглянемо сутність пост- індустріального суспільства.
11.2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА СУТНІСТЬ КОНЦЕПЦІЇ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА В ІНТЕРПРЕТАЦІЇ Д. БЕЛЛА
Ця концепція найповніше відображена в книзі американського соціолога Д. Белла "Постіндустріальне суспільство" (197З р.), яка завоювала велику популярність серед західних учених, а після розпаду СРСР переосмислювалася багатьма науковцями Росії та України. Деякі вчені стали називати її "науковою базою для обгрунтування стратегії соціально-економічного розвитку" суспільства загалом і України
зокрема; стверджувати, що вона визначає "гомоцентристський" характер нової цивілізації, зумовленої "необхідністю гуманізації суспільства" з метою виживання людства та підвищення якості життя; вважали її "єдиною соціальною метатеорією, яка повною мірою сприйнята західною соціологічною традицією " соціології футурології, що перехід до такого суспільства "стає сьогодні загальновизнаною реальністю" і характеризується трансформацією, глобалізацією інформаційних потоків за допомогою інформаційних технологій тощо.
Водночас багато західних, українських та російських учених вважають доцільним говорити не про постіндустріальне суспільство, а про суспільство знань, інформаційне, інформаційну цивілізацію, цифрову та інформаційну економіку (останню назву запропонував американський економіст Ф. Махлуп наприкінці 50-х років XX ст.). Відомий американський економіст П. Дракер вживає термін "посткапіталіс- тичне" суспільство, "суспільство знань" та ін.
» следующая страница »
1 ... 152 153 154 155 156 157158 159 160 161 162 ... 279