На думку багатьох учених-правників, право власності вже не може обмежуватися правом володіння, користування й розпорядження, а повинно включати ще й право управління, право на дохід, право на відчуження, право на безпеку, заборону шкідливого використання тощо (всього одинадцять елементів). Біля витоків сучасної теорії прав власності стояли американські економісти Р. Коуз та А. Алчіан. Серйозною помилкою такого підходу є підміна економічного аспекту власності юридичним, ігнорування власності як економічної категорії.
У неоінституціональній теорії прав власності власністю називають не відносини між людьми з приводу привласнення різноманітних, об'єктів власності, а "пучки або порції прав на використання ресурсів", що означає підміну економічної власності юридичною, до того ж висвітленою лише однобічно. Засобом обміну між економічними суб'єктами такими "пучками прав власності"стають контрактні відносини. Якщо індивіди
готові і хочуть змінити ці відносини, то виникають нові права власності. Водночас вони повинні взяти на себе відповідні трансакційні витрати (на пошук та придбання інформації, ведення переговорів тощо). В теорії трансакційних витрат діяльність індивідів вважається лише частково раціональною, що зумовлено навмисним приховуванням та спотворенням інформації, обманом та іншими видами так званої опортуністичної поведінки. Внаслідок цього укладається неповний контракт, або контракт- відносини, за якими відбувається періодичне узгодження умов контракту.
Представники неоінституціоналізму, як правило, розглядають інститути як наслідок природного добору в процесі конкуренції, а також цілеспрямованого впливу на них з боку організацій. На думку Д. Норта, політичні системи спричиняють виникнення неефективних прав власності в інтересах владних структур, що вимагає вдосконалення інституціональних умов. Це означає звужений підхід до визначення причин появи неефективних прав власності, оскільки цьому передусім сприяє економічна система, чинне законодавство та інші базисні та надбудовні фактори. Невирішеною в шституціональній теорії залишається проблема існування неефективних застарілих інститутів у процесі конкурентного вибору, особливо коли йдеться про існування перехідних суспільств (які незважаючи на свою неефективність продовжують існувати). Необгрунтованою є спроба прихильників неоінституціоналізму, передусім Д. Норта, представити всю економіку організованою правами власності і формальними законами, що випливає передусім з динамічності економічних явищ і процесів та відносної порівняно з цим консервативності прав власності та формальних правил, законів, можливості неадекватного відображення економічних реалій у таких правах, правилах тощо.
До дещо інших висновків відносно власності приходить американський вчений А. Т оффлер, який при цьому також розглядає власність як відношення людини до речей. Він вважає, що перехід до "суперіндус- тріального суспільства" посилює темпи оновлення явищ повсякденного життя і передусім речей та ідей. Називаючи таке оновлення "ефе- меризацісю ", він намагається довести, що на місце процесу задоволення людиною речами приходить психологічне задоволення. Тому замість того, щоб колекціонувати речі, споживачі колекціонують враження. Ще одним постулатом своєї концепції він називає втрату ролі та значення економічних факторів у розвитку суспільства. Базуючись на цих положеннях А. Тоффлер заявляє, що саме поняття власності стає безглуздим.
Слід зазначити, що трактування власності як індивідуалістичного відношення людини до речі відображає те, що лежить на поверхні і не
вимагає будь-якого обгрунтування, воно береться з точки зору здорового глузду людини. Такий підхід притаманний і багатьом іншим концепціям західних економістів. Крім того, сповідуючи таке тлумачення, західні економісти унаслідували ще одну догму, яка бере свій початок з найдавніших часів. Саме так, як зазначалось, використовувалось поняття власність ще у стародавньому Сгипті.
» следующая страница »
1 ... 110 111 112 113 114 115116 117 118 119 120 ... 279