Ефективність державного управління в контексті євроінтеграції України

Переконливими доказами високотехнологічних та конкурентних можливостей української промисловості є серійне освоєння принципово нових моделей літаків Ан—70, Ан—140 та Ан—38, які справедливо вважа­ються найперспективнішими моделями XXI ст., реалізація унікального міжнародного проекту—програми ракетно-космічного комплексу морсь­кого базування “Морський старт” і “Глобал стар”, де застосовуються вітчизняні ракетоносії “Зеніт” і “Циклон”. З 22 базових технологій ра­кетно-космічної галузі Україна володіє 17. Тільки в промисловому комп­лексі функціонують 500 конструкторсько-технологічних та наукових організацій, у яких працює понад 65 тис. наукових працівників, у т. ч.

7,7 тис. кандидатів та докторів наук. Галузева наука активно взаємодіє з науковими організаціями НАН України та Міністерства освіти і науки.

2. Попередні роки мають розглядатися як період не лише глибокої економічної кризи, а й структурного та технологічного оновлення діючих підприємств, глибокого реформування відносин власності, перебудови менеджменту, налагодження нових системних, зокрема горизонтальних зв’язків, зрощування промислового, торговельного та фінансового капі­талів, освоєння нових промислових ринків і адаптації до умов ринкової кон’юнктури. Цей процес ще не завершено, проте значна кількість украї­нських підприємств вийшла з кризи, зберігши достатньо вагомий конку­рентоспроможний потенціал. Це засвідчують, зокрема, динаміка зростан­ня виробництва у високотехнологічних галузях та темпи збільшення екс­порту їхньої продукції в останні два роки.

3. Найуразливішим місцем української економіки є структура про­мислового комплексу. Її деформованість, високий рівень монополізації виробництва успадковані від попередньої адміністративної системи. За роки реформ ситуація не тільки не поліпшилася, а й значною мірою ускладнилася. З 1991 до 2000 р. частка паливно-сировинних галузей зрос­ла з 17,3% до 59,2%, або в 3,42 рази, тоді як питома вага машинобудування та металообробки зменшилася майже вдвічі — з 26,3% до 13,2%, а галузей соціальної спрямованості (легка, харчова) — з 36,7% до 19%, або більш як у1,9 раз. Радикально змінити ці дуже несприятливі диспропорції є одним з визначальних завдань промислової політики держави, яка має стати ос­новним інструментом мобілізації і концентрації ресурсних та інституцій- них чинників підвищення конкурентоспроможності й структурно-інно­ваційного оновлення української економіки, посилення її соціальної спря­мованості.

4. Модернізація промисловості має поєднувати в собі інструменти ефективного державного регулювання з ринковими механізмами само­регуляції, орієнтуватися на досягнення високого рівня зайнятості, мак­симальну реалізацію власних інвестиційних можливостей, а також на яко­мога ширше залучення іноземного капіталу та високих технологій. Ос­новні механізми модернізації такі:

-  поглиблення інституційних перетворень, спрямованих на форму­вання в промисловому комплексі динамічного і конкурентоспроможного

приватного сектора, удосконалення системи корпоративного управлін­ня;

-  поліпшення прогнозування та державного програмування, реаліза­ція державних цільових програм;

-  активний захист інтересів вітчизняних товаровиробників на внут­рішньому та зовнішньому ринках;

-  фіскальне (податкове) стимулювання інновацій та експорту висо- котехнологічної продукції;

-  застосування сприятливих митних режимів імпорту технологічно­го обладнання;

-  освоєння механізмів державного довгострокового кредитування;

-  удосконалення системи державних замовлень та закупівель;

-  максимальне використання інвестиційних інструментів привати­зації;

-  державне сприяння розвитку фінансового лізингу;

-  застосування додаткових стимулів розвитку малого та середнього бізнесу, венчурних (у т. ч. зовнішніх) інвестицій;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 82 83 84 85 86 8788 89 90 91 92  ... 224