Крім цього, держава, у якій розташоване таке постійне представництво, та держава, де розташована компанія, що отримує активи чи пасиви, застосовують положення цієї Директиви до таких переведень у спосіб, якби перша країна була державою, де розташована компанія, яка їх переводить.
Відповідно до пункту 2 статті 10 Директиви у випадку, коли держава-член, у якій розташоване товариство, що переводить активи чи пасиви, застосовує систему оподаткування доходів, які отримуються в міжнародному масштабі, вона має право оподатковувати будь-які прибутки або приріст капіталу постійних представництв, отримані внаслідок злиття, поділу або переведення активів за умови надання податкових пільг у відношенні сплати податку, який було нараховано на такі доходи або приріст капіталу у тій державі-члені, де розташоване таке представництво, у той же спосіб і в такому самому обсязі, якби положення цієї Директиви не застосовувались і такий податок фактично нараховувався б та сплачувався б.
Встановлюючи загальні правила по податку на приріст капіталу і закріплюючи обов’язок держав-членів привести національне законодавство у відповідність з ним, Директива в той же час передбачає право дер- жав-членів відмовитися від їх застосування у випадках, коли транскордонні операції товариств направлені на ухилення від податків.
Вказана норма передбачена статтею 11 частини V Прикінцевих положень Директиви, де, зокрема, встановлено, що будь-яка держава-член може відмовитись від застосування або від надання переваг, передбачених частково або повністю положеннями частин II, III, та IV Директиви у разі якщо є підозра, що при злитті, поділі, переведенні активів або обміні акціями їх основною метою або одним з основних намірів є ухилення від оподаткування або обхід податкового законодавства.
З тим, щоб обмежити на розсуд держав-членів визначення транскордонної операції як такої, що має своєю основною метою зловживання правом або ухилення від оподаткування, Директивою встановлені критерії правомірності кваліфікованих дій:
операції повинні здійснюватися в реальних економічних намірах, таких як реструктуризація або раціоналізація діяльності товариств, які беруть у них участь.
Загальна норма, яка встановлена Директивою, по-різному конкретизується в законодавстві держав-членів, щодо передбачення способів протидії зловживанням.
Наприклад, в окремих країнах вимагається, щоб товариство продовжувало володіти акціями, придбаними в результаті передачі активів, протягом встановленого законом мінімального терміну (в Німеччині — 7 років; у Франції — 5 років; в Нідерландах — 3 роки).
У випадку порушення цієї норми податкові органи вправі вимагати сплату податку з моменту здійснення транскордонної операції і отримання доходу на приріст капіталу. У Бельгії податкові органи мають право ставити під сумнів реальність комерційних намірів товариств, які беруть участь в транскордонній операції з наступними податковими вимогами, а період доведення зворотного покладається на платника податку.
В деяких державах-членах законодавство закріплює граничні умови, які пов’язані з тим, що учасники транскордонної операції повинні бути резидентами, що по суті суперечить положенням Директиви.
Наприклад, в Італії при обміні акціями звільнення від сплати податку надається тільки в тому випадку, якщо товариство, яке їх отримує або хоча б один з його акціонерів, є резидентом Італії.
Такі ж порівняльні обмеження діють також в Іспанії і Португалії.
3) Директива Ради від 23 липня 1990 року 90/435/ЄЕС щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується до материнських та дочірніх компаній, які знаходяться в межах юрисдикції різних держав- членів, була прийнята з метою узагальнення податкових положень, які підлягають застосуванню при транскордонному перетворенні компаній, і для врегулювання питань оподаткування материнських та дочірніх компаній, що належать різним державам — членам Європейського Співтовариства.
» следующая страница »
1 ... 169 170 171 172 173 174175 176 177 178 179 ... 224