Детінізація економіки у контексті трансформаційних процесів

Нинішній елітний прошарок вітчизняного суспільства—це еліта пе­реважно за формальною ознакою. Суспільним визнанням, авторитетом та відчутною суспільною підтримкою вона не користується. Рівень по-

вної підтримки дій влади (як інститутів, так і персоналій) не перевищува­ла 8 — 11%; лише 6% громадян позитивно оцінили діяльності правлячої еліти України, більшість (53%) дотримуються протилежної — негативної думки, майже кожний третій респондент (30%) до правлячої еліти абсо­лютно байдужий. Жоден із державних діячів вищого рівня та в політич­них лідерів, представників елітної економіки — як провладних, так і опо­зиційних — не мав шансу бути обраним президентом у першому турі, а відтак — не користується довірою та підтримкою більшості громадян краї­ни.

В Україні, на відміну від Польщі, Чехії та країн Балтії, довго не відбу­валося суттєвого оновлення старої радянської еліти, зміни її критичної маси у вищих ешелонах влади. За підрахунками фахівців Центру Разум- кова, серед осіб, які протягом 1991 — 2003 рр. призначалися на найвищі посади у системі влади (прем’єр, віце-прем’єр, секретар Ради національ­ної безпеки і оборони, глава адміністрації Президента), вихідці з пар­тійної, радянської, господарської, комсомольської номенклатури ра­дянських часів становили 73%; серед осіб, які з 1995 року займали посади голів обласних державних адміністрацій, — майже 80%. Що стосується її бюрократичної складової, то, за даними Національного інституту страте­гічних досліджень (НІСД), 52 та 46% керівного складу місцевих і цент­ральних органів влади України, відповідно, перебували на державній службі ще за радянських часів.

Ще однією помітною складовою сучасної еліти України стали пред­ставники нової буржуазії. Для них головним завданням було через гібри­дизовані структури влади і бізнесу забезпечити конвертацію влади у власність, а власності — у ще більшу владу. Такий симбіоз номенклатур­ної та новобуржуазної еліт виявився надзвичайно ефективним у досяг­ненні власної мети, формулюванні і захисті власного інтересу. Про це ви­разно свідчить, наприклад, реалізований в Україні механізм приватизації на користь елітних структур

.

Ті ж дані НІСД свідчать: дві третини сучасної української еліти (у т.ч. політичної) становлять особи, старші 50 років. Майже 87% походять із сільської місцевості або невеликих міст, що за укладом життя мало відрізня­ються від сіл. Таке походження у зв’язку із самим цивілізаційним типом вітчизняного суспільства властиве переважній більшості населення краї­ни, що пережило як фізичне винищення династичної інтелігенції, так і стрімку урбанізацію останніх десятиліть. Це ще один вагомий аргумент на користь розбудови соціально адекватної державно-адміністративної сис­теми, яка повинна базуватися на засадах соборного суспільства.

У зв’язку з широкою гібридизацією влади у вітчизняній суспільній структурі — існуванні еліти, переважно одночасно у двоїстій формі — по­літичної та економічної, становить інтерес аналіз картини механізмів зде­більшого тіньового забезпечення запитів сучасної еліти, зокрема розвит­ку паразитичного елітного сектора, на найвищому — політичному рівні:

•     неадекватне представництво суспільних інтересів. Новітні політичні інститути виявилися демократичними лише за формою, їх зміст, реаль­ний механізм діяльності не відповідають критеріям сучасної демократії. Внаслідок цього сьогодні жоден із владних або значних вітчизняних сус­пільно-політичних інститутів не відображає адекватно інтересів широ­ких верств суспільства;

•      відсутність механізмів відповідальності еліти на політичному рівні перед суспільством за проголошені чи прийняті нею документи програмного характеру. Головною умовою переобрання депутата парламенту в Україні є не виконання ним своєї передвиборчої програми, а в більшості випадків

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 290 291 292 293 294 295296 297 298 299 300  ... 350