.
Сільськогосподарське виробництво в Україні розвивалося нерівномірно, циклічно: періоди піднесення змінювалися кризами, депресіями. Серед селянства на початку ХХ століття відбувався процес глибокої класової диференціації, в ході якої більшість селян розорялися. Становлячи 80% населення країни, селянство перебувало у найбільш безправному стані
.
В умовах кризи ті елітні прошарки, які намагалися підтримувати ле- гітимність традиційних форм держави (слов’янофіли), були дискредитовані у суспільній свідомості і витіснені на узбіччя. Посилювались і тиражувалися прозахідні зразки суспільних устроїв, переконання у неправед- ності дій держави. Виник фатальний резонанс між справами
деструктивних сил, які підривали можливість зниження рівня конфліктності у суспільстві, і діями самої держави. Навіть розумні, зважені і прогресивні справи уряду нерідко оцінювалися подвійним стандартом, перекручено сприймалися у суспільній свідомості і погіршували суспільний клімат. Наприклад, Олександр ІІ, який обережно, наполегливо й успішно провів важку реформу по скасуванню кріпацтва, був убитий народовольцями.
Як зазначає С.Кара-Мурза, глибока криза російських традиційних інститутів посилила гіпертрофований розвиток іншої складової орієнтирів наздоганяючого суспільства — прозахідної орієнтації еліти, сприйняття нею системи «світлих міфів» про західні цінності і одночасно ряду «чорних міфів» про російський суспільний устрій, які були імпортовані елітою разом із західною економічною експансією, внаслідок контактів російської інтелігенції із Заходом, де з кінця першої третини ХІХ ст. у суспільній думці запанувала русофобія — подання Російської імперії як деспотичної тиранії, ворога всякої свободи мислення та політичної волі. В цій установці дивним чином збігалися погляди політичних противників — і консерваторів, і лібералів, а потім і марксистів Заходу. Ці уявлення про Росію імпортувалися на батьківщину, де поширювалися і коментувалися.
З кінця ХІХ ст. швидка втрата легітимності влади в Росії ставала дедалі очевиднішою. Революціонери різних спрямувань стали широко використовувати терор, що виявило ще один красномовний факт тяжкої хвороби суспільства — його реакція на терор була майже доброзичливою. У справі Віри Засулич, яка здійснила замах на петербурзького градоначальника Ф.Ф.Трепова, суд присяжних виніс вердикт: «Не винна».
У цілому держава не змогла оволодіти ходом подій, а дедалі більш заганялася у глухий кут нерозв’язних суперечностей. Була розпочата дуже ризикована реформа по руйнації селянської общини через приватизацію землі, не зачіпаючи при цьому поміщицького землеволодіння. Розрахунок на те, що ринок та конкуренція проведуть ефективну селекцію «слабких» і «сильних» хазяїв, розорить, виштовхне із землі «слабких» і створить прошарок сільської буржуазії як оплот держави, не справдився. Реформа лише значно погіршила і економічну, і політичну ситуацію в країні. Головний ініціатор реформи П.А.Столипін був убитий, причому у суспільстві утвердилася загальна думка, що цьому сприяла охранка. Глибока духовна криза еліти суспільства («распутінщина»), вирішення державних питань через тіньові змови, сильний вплив тіньових механізмів на призначення вищих посадових осіб, розвиток тіньового ринку—все це ще більше посилювало кумулятивний ефект духовної відрази суспільства
від еліти на суспільну кризу1. Замкненість елітного станового прошарку, тіньовий механізм його функціонування, катастрофічне послаблення його зв’язку з традиційними інституціями суспільства і, навпаки, перехід у табір палких прихильників західного способу життя, у зв’язку з цим повна втрата легітимності з боку суспільства, — головні ознаки накопичення межі нестерпності перебування старої еліти при владі. Лютнева революція виявилась піком процесів деградації влади під тиском прискореної руйнації, здачі елітарним прошарком суспільства його традиційних інституцій і некритичного, механічного запозичення західних суспільних форм.
» следующая страница »
1 ... 288 289 290 291 292 293294 295 296 297 298 ... 350