.
Для формування ефективної елітної структури потрібно визначити і постійно здійснювати моніторинг пріоритетів промислового і господарського розвитку, за якими має бути поставлене стратегічне завдання вийти на світове лідерство. Як відзначалося вище, для керівництва і організації цієї роботи в Японії було спеціально створено впливове МЗТП, політика якого ґрунтувалася на урядовому керівництві і субсидуванні стратегічних галузей промисловості. Така організація керівництва елітним сектором в Японії мала надзвичайний успіх: достатньо нагадати, що напівпровідникова галузь промисловості в цій країні зуміла лише за одне десятиліття відібрати головну частину ринку мікросхем пам’яті від Сполучених Штатів.
Нині ефективність української держави у справі забезпечення структурної та інноваційної трансформації вітчизняної індустріальної структури є низькою. Неодноразові спроби виконавчої влади перейти (чи демонструючи ці наміри) на нові інноваційні механізми економічного розвитку на основі вітчизняного науково-технічного потенціалу виявилися марними.
Часті зміни у системі державного управління інноваційним процесом скоріш нагадували потяг суб’єктів господарювання за рахунок перманентної перереєстрації до здійснення псевдопідприємницької діяльності та уникнення відповідальності перед кредиторами, аніж пошук раціональної структури управління цим процесом. Так, ще у 1994 році була створена Державна служба України з питань критичних технологій та спеціальної інформації. Однак невизначеність багатьох її функцій і, головне, відсутність у держави елітної структури, що опікувалася нею, орієнтації на інноваційне зростання країни призвели через два роки до її ліквідації.
Міністерство у справах науки і технологій, яке повинно виконувати функції державного управління щодо інноваційного зростання національної економіки, втратило їх, значно знизився сам статус інновацій як поняття в системі економічного зростання. Функції управління науковою сферою були перепідпорядковані Міністерству освіти. Як наслідок інноваційна політика була виштовхнута на периферію пріоритетів держави у сфері економіки, фактично припинилось фінансування робіт по реалізації державних науково-технічних програм.
Новий етап у намаганні поєднання системно несумісних процесів — поширення експансії новітньої елітної структури та інноваційного зростання економіки — виявився у створенні Державного інноваційного фонду з обов’язковим інноваційним збором, який став елементом додаткового податкового навантаження на суб’єктів господарювання. Замість нього у 2000 році з’являється Українська державна інноваційна компанія. Головними наслідками її діяльності стало фактичне припинення фінансування інноваційних проектів, використання коштів не за призначенням. Як зазначає Б. Непомящий, «безконечна і безтолкова реорганізація системи державного управління інноваційними процесами призвела до того, що ми політично, організаційно і навіть морально перестали бути готовими до використання наших достоїнств, набутих у попередні роки. ... Скоріш за все це наслідки передчасного відходу держави від управління і контролю за використанням значних суспільних ресурсів»
.
За роки незалежності в Україні було прийнято близько двохсот державних програм у різних напрямках розвитку. До реалізації переважної більшості з них держава, на жаль, навіть не приступила
.
Державні реформації щодо управління інноваційними трансформаціями наразі тривають. На черзі створення нового центрального органу управління — Національного агентства з інноваційного розвитку. При нерозв’язанні центральної проблеми державного управління економічним зростанням — збереженням в центрі вітчизняної економіки паразитичного елітного сектора залишаться марними наміри надати індустріальній структурі інноваційного оновлення та прискорення.
» следующая страница »
1 ... 229 230 231 232 233 234235 236 237 238 239 ... 350