Структурна політика та пов’язані з нею елементи економічної політики розроблялися різними відомствами без відповідної координації дій. Встановлювалася надто велика кількість структурних пріоритетів, не узгоджених, спрямованих переважно на розв’язання поточних питань. Як пріоритетні традиційно визначалися паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, машинобудування та виробництво товарів народного споживання. Але на практиці найбільша частка державної підтримки припадала на сільське господарство та вугільну промисловість. При цьому не були запроваджені ефективні механізми реалізації державних програм, здатні забезпечувати дієвий контроль їх виконання та ефективності використання виділених бюджетних коштів.
Концентрація державної підтримки на зазначених галузях не сприяла необхідній модернізації промислового виробництва, розвитку науко- містких, високотехнологічних видів економічної діяльності, які на сучасному етапі розвитку є ключовими факторами забезпечення економічного зростання. Неефективною є застосована державою система податкових пільг, більшість з яких призначена для галузей і підприємств, що не модернізують своє виробництво
.
Високий рівень економічної небезпеки має тенденція до зниження в структурі суспільних витрат видатків на науку та наукове обслуговування (їх частка в галузях структури валової доданої вартості у період 1990 — 2000 рр. знизилася майже вдвічі, відповідно, з 2,1 до 1,1%), а також на розвиток культури та мистецтва
.
Однією з найважливіших складових стратегії розвитку елітного сектора та економічної безпеки України є необхідність державного планування зменшення залежності від ресурсів, особливо від енергоресурсів. Необхідно забезпечити у первинному секторі економіки, зокрема секторі паливо-енергетичних ресурсів, проведення політики посилення цінової конкуренції на набуття ресурсів, зниження монополізації первинного сектора та досягнення максимального зниження витрат на випуск кінцевої продукції. Так, для підтримки сталого розвитку агропромислового комплексу України як базової структури її народного господарства слід проводити політику жорсткого обмеження монополізації ринку палива для цієї галузі. В українських же реаліях продовжується політика тіньової експлуатації цього комплексу елітними структурами паливно-енергетичного сегмента. Це яскраво виявляється у річних максимумах споживання цих ресурсів — у період сівби та збирання врожаю. Як тільки настають ці сезонні максимуми, рівень цін на паливо різко піднімається вгору, забезпечуючи надприбутки елітним структурам і посилюючи заборгованість та нерентабельність однієї з базових сфер української економіки.
Під тиском таких умов сільське господарство для збереження здатності до виживання перетворюється на суцільно непрозорий тіньовий комплекс, вибираючи для цього зі своєї соціальної пам’яті дедалі ар- хаїчніші, існуючі поза соціальним контролем моделі економічної поведінки.
Для розуміння механізмів, що функціонують в аграрному секторі, слід нагадати, що агропромисловий комплекс, крім власне сільського господарства (проміжний сектор), включає галузі, які безпосередньо забезпечують останнє засобами виробництва (первинний сектор), та галузі, що переробляють продукцію сільського господарства (вторинний сектор). Особливості сучасного АПК виявляються в тім, що не менш ніж 90% сільськогосподарської сировини піддається промисловій переробці. Питома вага індустріальної сфери у первинному секторі у загальному обсязі засобів, якими забезпечується виробництво в сільському господарстві, теж є достатньо високим, хоча в Україні за останні роки вона впала. Частка чистої продукції сільського господарства не перевищує 10 — 15% вартості продукції вторинного сектора, а решта створюється в несільсько- господарських секторах АПК
» следующая страница »
1 ... 225 226 227 228 229 230231 232 233 234 235 ... 350