За останні роки в Україні саме невідповідність між жорсткою монетарною політикою щодо ординарного сектора та ліберальною фіскальною політикою держави щодо контролю сукупних витрат і грошей для елітного призвела до такого витіснення та дефіциту кредитних ресурсів. Уряд України позичав більше коштів, пропозиція яких і без того була обмеженою в економіці, що призвело до встановлення нереалістично високого рівня кредитних ставок і зумовило дефіцит кредитних ресурсів у виробничому секторі. Українські підприємства виявилися просто не в змозі залучати необхідний їм капітал на офіційному ринку навіть для простого процесу відтворення. Україна відрізняється від більшості європейських країн недостатністю (практично катастрофічною) внутрішніх заощаджень
. Порівняно з іншими країнами, що перебувають у стані трансформаційних процесів (крім Киргизької Республіки), в Україні найнижчий показник банківського кредитування приватного сектора: лише 2 відсотки ВВП. В інших країнах з подібним до українського рівнем економічного розвитку цей показник становить приблизно 20 відсотків, а в цілому для країн з перехідною економікою — приблизно 40 відсотків
.
На кінець 2000 року загальна сума державного боргу України досягла 76 919 млн грн. З них державний внутрішній борг — 20 782 млн грн., або 27%, державний зовнішній борг — 56 137 млн грн, або 73%. Водночас слід враховувати, що ці запозичення Україна отримувала за високою ціною і використовувала їх в основному для покриття поточних видатків держави та потреби елітного сектора, а не для фінансування структурних змін в економіці, прискорення економічного і соціального розвитку країни, що сприяло б накопиченню фінансових ресурсів для обслуговування і погашення державного боргу, зниження тиску фінансового ринку і його більшу транспарентність, детінізацію
. Використання зовнішніх і внутрішніх запозичень на поточне споживання та обмеження активності інвесторів щодо приватного інвестування зумовило надзвичайно низький рівень валових інвестицій в основний капітал, який продовжував дещо знижуватися. Так, у 1995 році інвестиції в основний капітал становили 17,2% ВВП, 1996 році - 15,4, 1997 році - 13,3, 1998 році - 13,6, 1999 році — 13,5, 2000 році — 11,3%
.
Жорстка кредитно-фінансова політика призвела не тільки до розла- годження грошового обігу, широкого використання тіньових схем та грошових тіньових сурогатів. В умовах утвореного тотального дефіциту платіжних коштів векселя як боргові зобов’язання виконують функцію відстрочки розрахунків за надані товари та послуги. В українській практиці вексельний обіг перетворився на благодатне знаряддя елітного сектора для здійснення спекулятивних оборудок комерційних банків та інших фінансових інституцій, на засіб перекачування грошових коштів з виробництва у фінансову сферу, віртуального перерозподілу власності. В Україні сформувався і своєрідний механізм перерозподілу капіталів — вимивання потенційних інвестиційних ресурсів підприємств реального сектора в елітну сферу — фінансовий ринок.
Широке розповсюдження векселів у вітчизняній практиці перетворило його чи не на головний борговий інструмент, емісія якого порівняна з емісією облігацій. Неплатоспроможність більшості підприємств, впровадження заліків взаємної заборгованості, безконтрольність з боку держави сприяли утворенню потужних потоків нічим не забезпечених векселів, емітентами яких виступали суб’єкти елітного сектора — акціонерні товариства, кредитно-фінансові інституції, місцеві адміністрації тощо.
Вексель замість виконання своїх безпосередніх функцій взяв на себе їхню множинну систему, значна частина з яких є тіньовими. Насамперед обіг векселів виступає одним з «дієвих» способів ухилення від оподаткування, інструментом забезпечення «сірого» та «чорного» оборотів неврахованої продукції та послуг, засобом проведення тіньових фінансових оборудок.
» следующая страница »
1 ... 183 184 185 186 187 188189 190 191 192 193 ... 350