незважене по країнах
1998
28,0
52,5
27,3
13,6
67,1
71,3
50,2
ОЕСР
* Центральна та Східна Європа
Система міжбюджетного фінансування не забезпечує належної оцінки ризиків ані позичальником, ані кредитором у зв’язку з невирішеністю у фінансовій системі суспільства незавершеної модернізації проблеми нероздільності фінансів держави та місцевих субнаціональних структур влади. Більше того, чинна система державних фінансів стимулює запозичення задля неефективних інвестицій, які не забезпечують повернення коштів держави, зумовлюють тінізацію всього процесу субнаціональних запозичень, а кредитори з приватного сектора не отримують належного правового захисту і відшкодування збитків у разі невиконання зобов’язань позичальником.
Держава намагається підвищити жорсткість політики запозичень для місцевих органів влади через введення вторинного непрямого контролю витрат і грошей—через затримку фінансових надходжень, зокрема фінансування виплат з заробітної плати і обмеження кредиту. Однак цей вид контролю при збереженні нероздільності фінансів і ендогенного державного фінансування теж приречений на невдачу і лише посилює тіньові процеси через ще більше стискання суспільних відносин на місцевому рівні і їх більшу архаїзацію. Контролювати витрати місцевих бюджетів після того, як вони вже авансом створені місцевою владою і перекладені на плечі держави (наприклад, при фінансуванні виплат заробітної плати працівникам бюджетної сфери), неможливо. Це лише створює потужний фундамент для інтенсивного тіньового торгу навколо запозичень, подальший процес розвитку гібридизації місцевої влади, активне втягування в нього регіональних еліт і посилення міжрегіональної конкуренції
.
Так, великомасштабні суми кредиторської і дебіторської заборгованості та стрімке її зростання (у півтора раза — 1999 — 2000 рр.
) свідчать не тільки про наявність різних цивільно-правових ризиків і економічних причин цього явища, але в першу чергу про загострення проблеми перекладання боргів елітного сектора і намагань обмеження інфляційних явищ, спровокованих цим перекладанням, з боку держави. Звичайно, прояв об’єктивних криміногенних чинників, викликаних подальшою експансією елітного сектора, провокує дію цілої системи супутніх, зустрічних криміногенних факторів, виникає, зокрема, вторинна, наведена тінізація з боку ординарних учасників фінансового ринку. Так, В.М. Попович звертає увагу на те, що у зростання рівня тінізації цього ринку вагомий внесок роблять й інші вторинні фактори, «оскільки значна частина непроплат чи непостачань, що відображають зміст кредиторської і дебіторської заборгованості, зводиться до шахрайств між суб’єктами підприємницької діяльності, складання фіктивних угод та інших оборудок, спрямованих на обман партнерів чи ухилення від оподаткування»
. Через це обсяг кредиторської заборгованості на 1 січня 2000 р. у1,9 раза перевищив обсяг ВВП країни і досяг 229 234,4 млн грн. Дебіторська заборгованість зросла в 1,3 раза і склала понад 170 млрд. грн. (при цьому відповідно більш як 105 млрд чи 53,7% і понад 75 млрд чи 44,2% становили прострочені кредиторська і дебіторська заборгованості)
. Відбувається постійне зростання суми заборгованості зі сплати до бюджету податків і зборів, яка на початок 2001 року трохи зменшилася, але все ще становила суму понад 10 млрд грн
.
Держава є найбільшим позичальником на фінансовому ринку, власником найбільшого обсягу цінних паперів українських підприємств та найбільшим продавцем корпоративних цінних паперів. Активна діяльність держави як позичальника має значний вплив на фінансовий ринок. Позитивним у цьому процесі є те, що коли держава залучає необхідні кошти шляхом емісії державних цінних паперів і вчасно виконує зобов’язання з виплати доходу за ними, ринок цінних паперів виконує стимулюючу функцію щодо залучення додаткових інвестиційних ресурсів з низьким рівнем ризику для інвесторів. Негативним є те, що коли держава здійснює занадто активну діяльність як позичальник (для фінансування покриття дефіциту державного бюджету зокрема), то в економіці може виникати значний дефіцит вільних грошових ресурсів. Значно зменшуються або навіть зовсім зникають кошти, необхідні для інвестиційної активності підприємств. Цей ефект «витискання ординарних суб’єктів ринку», можливо, є найвагомішою рисою реальної моделі фінансових взаємовідносин в Українській державі та чинником тінізації фінансового ринку. Надходження капіталу на ринок за умов трансформаційних процесів для сегмента ординарної економіки є обмеженим, тому що держава та елітний сектор, як домінуючі його учасники, можуть споживати всю наявну його пропозицію. Ринок активно насичується грошовими сурогатами, бартером, неплатежами, взаємними заліками — інструментами тіньових схем.
» следующая страница »
1 ... 182 183 184 185 186 187188 189 190 191 192 ... 350