Після реформи 1906 року розвиток кооперативного руху, як реакція на заміщення общини, набуває прискореного характеру: наприклад, у 1912 році на Наддніпрянщині діяло вже 2500 споживчих кооперативів, тоді як у всій Російській імперії — 67 00
.
З початком українського кооперативного руху виникають також кредитні спілки, розвиток яких конче потрібен для сучасних українських умов. Один з перших українських кредитних кооперативів виник у Гадячі на Полтавщині у 1869 році, через два роки з’явилися нові ощадно- позичкові товариства: Сокиринське на Полтавщині, Времівське на Кате- ринославщині, Обознівське й Петрівське на Херсонщині.
Починаючи з 1905 року в Україні щороку виникало 200—300 кредитних кооперативів. До 1918 року у Східній Україні існували понад 3300 кредитних кооперативів, які об’єднували майже 2 мільйони людей. 1938 року в Галичині працювали 688 кредитних спілок. Від початку ХХ століття кредитні кооперативи об’єднувалися в спілки (асоціації), завдяки яким могли координувати свою діяльність, надавати фінансову підтримку один одному, підтримувати новостворені кредитівки
.
Розвиток кредитної кооперації мав інтегруючий базис—довкола неї почала ще активніше розгортатись сільськогосподарська кооперація — закупівля машин, обробка льону, будівництво зерносховищ, цукроварень, маслоробних заводів тощо.
Ретроспективний аналіз розвитку кооперації після реформ 1906 року, під час НЕПу, праць А. Чаянова, М. Кондратьева, М. Туган-Барановсь- кого дає змогу засвідчити органічний генетичний зв’язок селянської общини і відповідної форми кооперації. В.Т. Рязанов у своїй фундаментальній праці «Экономическое развитие России. ХІХ—ХХ вв.» дає таку оцінку цього зв’язку: «Як виявляється, надзвичайно швидке розповсюдження кооперативних форм було захисною реакцією общинно організованого села на посилення ринкових відносин і розвиток капіталізму. Так община пристосувалась до нових ринкових умов господарювання»
.
Прикладом трансляції соціальної організаційної пам’яті є інший факт вітчизняної історії: селяни, які були витіснені в місто внаслідок колективізації, відродили общинну організацію вже в процесі індустріального будівництва у вигляді «трудового колективу» з його високим рівнем соціального та економічного захисту своїх членів.
Для обґрунтування наступних висновків щодо механізму розв’язання протиріч між державним управлінням та управлінням окремих ланок економіки, деталізації економічного життя важливого значення набуває питання про відносну ефективність організації господарювання з елементами общинної пам’яті та механізм її взаємодії з «капіталістичним» укладом.
Широкий розвиток вітчизняних досліджень общинних форм і визнання їх як системоутворюючих у системі організаційних форм із сильною селянською домінантою у ХІХ столітті поєднувався з іншою — прогресистською (зокрема марксистською) тенденцією у науковій думці того часу, яка, однак, стала абсолютно пануючою серед вітчизняних наукових парадигм ХХ століття із стрижневим висновком про те, що общинне землекористування селянами є лише продукт соціально-економічної відсталості. Так, головним завданням своєї фундаментальної праці «Развиток капітализму в Росії» Ленін вважав ідейний розгром народників, зміцнення марксистських поглядів на закономірності економічних процесів у Росії.
У передмові до першого видання Ленін спеціально підкреслив свою згоду з принциповими висновками праці К. Каутського «Аграрне питання». Він писав: «Каутський категорично визнає, що про перехід селянської общини до общинного ведення великого сучасного хліборобства нема чого і думати»
.
Ленін розглядає однобічну, спотворену, неадекватну реальним процесам модель общини, яка, на його думку, є гальмом на шляху підвищення суспільної продуктивності праці, розвитку продуктивних сил. Виходячи з ортодоксальних положень марксистської політичної економії, Ленін визнавав лише, абсолютно діючу, на його думку, тенденцію до усунення, поглинання капіталізмом всіх інших соціально-економічних укладів, форма яких вже утримує в зародку капіталізм, а можливе розв’язання капіталізмом існуючих протиріч (за рахунок їх витіснення) є прогресивною, домінуючою тенденцією. «Саме ці протиріччя і показують нам наочно і незаперечно, що стрій економічних відносин у «общинному» селі аж ніяк не являє собою особливого укладу («народного виробництва» і т. ін.), а є звичайним дрібнобуржуазним укладом. Всупереч теоріям, пануючим у нас в останні півстоліття, російське общинне селянство—не антагоніст капіталізму, а, навпаки, найбільш глибока і найбільш міцна основа його».
» следующая страница »
1 ... 110 111 112 113 114 115116 117 118 119 120 ... 350