Детінізація економіки у контексті трансформаційних процесів

В. Бурега домінуючим прошарком у соціальній стратифікації Украї­ни бачить селянство, аграрний тип цивілізації та психології, схильність до формування малих груп, згуртованість яких має більш інтимний до­вірчий характер, ніж це відбувається у великих соціальних спільнотах. Таким малим групам властиві рефлексивні установки, які орієнтовані на самоаналіз, саморозвиток та самодостатність

.

Різниця російської та української ментальності виявляється у різно- векторній спрямованості в цілому однорідної за своєю структурою се­лянською ментальністю. У суспільній свідомості росіян домінує колек­тивістська психологія, тоді як українська суспільна ментальність тяжіє до егоцентристських тенденцій на груповому та індивідуальному рівні

.

Культурно-морфологічний аспект формування українського мента­літету пов’язаний із периферійністю соціально-економічних процесів в Україні стосовно центрів сучасної домінуючої західної цивілізації та хвиль реформацій, які практично не торкнулися України або вплинули на неї незначним чином. Це пов’язано із занепадом української економіки та державності, її залежністю від влади, нав’язаної ззовні — Золотої Орди, Литви, Польщі, Туреччини, Російської імперії, залежним становищем у складі СРСР. Саме це обумовило тяжіння української ментальності до її засад, притаманних традиційному суспільству. На традиційні українські психоповедінкові архетипи наклала свій відбиток загальна євразійська матриця світогляду з домінантою тоталітарного мислення, патерналізму, відповідною вертикальною стратифікацією владних структур та форму­ванням периферійних організаційних структур, які виступали як моди­фікація східноєвропейської общини — знизу. Умовою виживання украї­нського етносу в цих умовах була наявність політики психологічного та політичного конформізму.

Відсутність більш-менш розвинутого власного досвіду державної не­залежності, провінційність на державному рівні продукувала провінційне, містечкове мислення, що відбивалося в інтровертованості національної психіки, орієнтованої на самозбереження, політику ізоляціонізму

.

Дрейф української моделі розвитку дає змогу прогнозувати можливе поступове, еволюційне зміщення таких пріоритетів:

•      від егалітарно-колективістських до переважно егалітарно коопера­тивно-групових;

•      від унітарного типу влади до консенсуальної системи управління, в тому числі державно-владного;

^•       від централізовано регульованої економіки до економіки, яка ґрун­тується на принципах узгодженої кооперації і неокорпоративізму

•      .

Акцентуючи увагу на наявності суттєвої общинної традиції в органі­зації української економіки, звичайно, треба пам’ятати про її більш обме­жений характер, меншу питому вагу у структурі суспільної організації, ніж, скажімо, Росії¹.

Для українця порівняно з росіянином більш притаманне тяжіння до хутірського способу господарювання та психологічно притаманна на­явність більш індивідуалістичного характеру. Це, до речі, на нашу думку, відбиває більш збалансований, симетрично-двоїстий характер форм організації економіки України — приватно-общинний, перехідний від російських форм організації до західноєвропейських

.

Однак, на відміну від західноєвропейського організаційного індиві­дуалізму, який є продуктом соціальної індивідуації, історичної боротьби за власні права проти деспотичних і авторитарних можновладців, національ­ного пригнічення і утисків, український індивідуалізм, на думку соціо- психологів

, є індивідуалізмом спільнотним, притаманним малим групам. Він вирізняється обмеженістю комунікацій, самозамкненістю, локальні­стю. Цей індивідуалізм не активний, предметний, а сенсуалістично-спо­глядальний, інтроспективний, квієтичний. Частина цих характеристик на­ближує український індивідуалізм до східного, частина—до американсь­кого різновидів індивідуалізму. Типово східною характеристикою українського індивідуалізму є його споглядальність, квієтичність, він не є стратегією індивідуалізації, боротьби та подолання перешкод; це індивіду­алізм розмежування інтересів і поступок, індивідуалізм самозамкненості та ізольованості. Шлях до демократичного устрою в організації національної економіки і за рахунок цього виведення її з тіні можливий насамперед на основі якісної зміни властивостей організаційних структур: від притаман­ної тоталітарному суспільству ієрархічної організації через конкуруючу (в авторитарному соціумі) й індивідуалістську (у ліберальному) до організацій консолідуючого типу (в демократичному соціумі)

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 107 108 109 110 111 112113 114 115 116 117  ... 350