Наявність у поведінці індивіда взаємно однозначної відповідності між оптимальним для нього і корисним для зовнішнього середовища визначається як критерій раціональної поведінки. Звідси випливає, що поведінка людини буде раціональною в абсолютному розумінні лише тоді, коли раціональне по відношенню до зовнішнього
32
середовища (корисне для зовнішнього середовища) буде оптимальним (корисним) для неї.
З урахуванням того, що раціональна у всіх відношеннях поведінка індивіда є раціональною поведінкою його по відношенню до самого себе (внутрішня раціональність Лі) і водночас раціональною поведінкою його по відношенню до зовнішнього середовища (зовнішня раціональність Я2), коректно розглядати її як таку, що має загальну раціональність Я:
я = Л • л2. (з.і)
Приймемо, що індивід діє одночасно з найбільшою користю і для себе (Лі = і), і для зовнішнього середовища (Л2 = і), звідси:
Лтах = Літах • Я2тах(і = і • і). (3.2)
Приймемо також, що ступінь внутрішньої раціональності поведінки завжди прямує до максимально можливого, тобто завжди і в будь-якій ситуації Лі — і.
На перший погляд, виникає протиріччя: людина, не здатна діяти нерозумно (Лі—>і), саме так часто і діє (Яфакт < і, де Яфакт - фактичний ступінь загальної раціональності).
Низький ступінь загальної раціональності (Я < і) зумовлений виключно низьким ступенем зовнішньої раціональності (Л2 < і).
Якщо завжди Яі—і, тобто початковий ступінь внутрішньої раціональності зумовлений дією закону оптимальної поведінки, то той або інший фактичний ступінь загальної раціональності Лфакт повністю залежить від відповідного ступеня раціональності зовнішньої Л2. Отже, поводячись нерозумно по відношенню до зовнішнього середовища, людина постійно переслідує свої інтереси, а в підсумку поводиться нерозумно по відношенню до самої себе, несвідомо завдаючи собі шкоди.
Таким чином, умови, які регулюють відносини людини з зовнішнім середовищем, є повними і внутрішньо несуперечливими, якщо в рамках цих умов людина завжди - за рахунок реалізації однозначної відповідності між вчинками і наслідками - поводиться у всіх відношеннях раціонально. Враховуючи, що саме в рамках таких умов поведінка людини відповідає критерію раціональної поведінки, ці умови називаються критеріальними.
Кожна людина індивідуальна, але, незалежно від тих або інших рис свого характеру, кожен завжди схильний виправдовувати свої
33
вчинки. Якщо щось не вдається, людина, як правило, вважає свою невдачу наслідком помилкових дій оточуючих її людей. І в цьому вона по-своєму права, адже її поведінка завжди формується з урахуванням її власних інтересів - вона завжди підпорядкована закону оптимальної поведінки. Але й оточуючі люди також поводяться завжди оптимально, виходячи зі своїх інтересів, і вважають свою поведінку правильною - і в цьому вони також по-своєму праві.
На перший погляд, складається парадоксальна ситуація. Зовсім незрозуміло, хто насправді правий, а хто винен. Закон оптимальної поведінки виправдовує всіх.
Будь-яка невдача одного з учасників подібної ситуації природним чином є наслідком відсутності критеріальних умов. Відтак, прояв закону оптимальної поведінки стає негативним. Наприклад, якщо працівник отримує фіксований оклад, і при цьому йому видали тижневе завдання, реально виконуване за один робочий день, працівник, будучи підпорядкованим закону оптимальної поведінки, розтягне виконання цього завдання саме на тиждень.
Якщо регулюючі умови не є критеріальними, а відтак залишається "щілина" для нераціональної у загальному розумінні поведінки, поведінка обов'язково стане нераціональною. Це може бути поясненням існування таких управлінських проблем, як плинність кадрів; недооцінка впливу національних менталітетів на стилі управління; низький рівень міжособистісної комунікації; відсутність зацікавленості працівників у впровадженні форм і методів колективного управління тощо.
» следующая страница »
1 ... 16 17 18 19 20 2122 23 24 25 26 ... 156