Антична філософсько-правова думка займалася соціологічними проблемами законів розвитку суспільства, питаннями місця люди- ни в суспільстві, сенсу її життя тощо. Від патріархальних уявлень про державно-правовий устрій, характерних для давньогрецьких мислителів (Солон, Сократ, Демокрит, Платон, Аристотель таін.), громадська думка дійшла до кодифікації римського права в Дигес- тах Юстиніана.
З цього часу змістом державно-правових вчень стало намагання за допомогою впровадження нового понятійно-категоріального апарату з'ясувати питання походження держави і права, осмислити правові форми, основні принципи побудови державного устрою та права, визначити соціальне призначення держави і права, встановити співвідношення права й держави, права й закону, держави й індивіда. Так, вже римський оратор і політичний діяч Цицерон, намагаючись показати, що держава є корпоративною організацією, членство в якій належить усім громадянам, ввів поняття "res- риьііка" (або res рориіі).
Уявлення про державу і право в античних країнах спиралися на раціоналістичні історико-філософські засади. Якщо в країнах Стародавнього Сходу людина незмінно перебувала в підпорядкуванні держави, яка виступала стосовно індивіда як відчужена самодостатня сила, то на Заході, вже з часів античної Греції, з'являється феномен вільного громадянина, який є (хоча ще й не у новоєвропейському розумінні) економічно самостійним приватним власником, котрий разом з іншими, такими ж як він власниками, створює громадянське суспільство в межах полісу. Такому громадянинові суспільства (за умов ідеальної реалізації демократичної форми правління) підпорядковані державні інститути. Інакше кажучи, на відміну від тотального панування держави та її первісної ролі в суспільстві на Сході, держава на Заході стала феноменом похідним, вторинним щодо громадянського суспільства приватних власників.
Відповідно до цього, східнодеспотична модель суспільного устрою передбачала нероздільну єдність влади і держави та її фактичну верховну власність на землю, природні й людські ресурси, а також соціально-політичне й соціально-економічне панування державного апарату над індивідом, позбавленим (гарантованих якоюсь третьою, незалежною силою) громадянських прав. Характерно, що і влада земна і влада небесна усвідомлювались як тотальні, цілісні й органічно єдині у своїй основі начала, а визнання божественності земної влади санкціонувало (виправдовувало, більше того, освячувало) служіння цареві. Західна ж модель суспільного устрою передбачала оптимальне вписування людини у наперед визначені її походженням чи іншими обставинами суспільні межі наявних ранньодержавних структур, освячених авторитетом богів і предків. Тут людина відчувала за собою свободу і моральне право, санкціоноване вищими силами буття на незгоду з суспільною владою, на моральний осуд персоніфікаторів цієї влади і навіть на відкриту їй непокору. Відповідно до цього, основна увага в раціоналістичних побудовах зосереджувалася на теоретичному визначенні і класифікації форм правління, пошуку причин переходу однієї форми правління в іншу, прагненні визначити найкращу з них.
Не менш важливою закономірністю щодо розвитку державно- правових учень в античних країнах став їх взаємозв'язок на альтернативних засадах, що сприяло прогресивному поступу державно-правової думки.
Згідно зі структурно-функціональним підходом до аналізу публічної влади, як ознаки державної форми організації суспільства Стародавньої Греції та Стародавнього Риму його прибічники, зокрема американський соціолог-теоретик Т. Парсонс, розглядають її як знаряддя узгодження інтересів різних соціальних груп (знаряддя для інтеграції суспільства). Представники ж іншого, так званого конфліктного підходу, в основному марксисти, пов'язують виникнення публічної влади з протистоянням антагоністичних інтересів у суспільстві, з утвердженням теорії панування й підлеглості. Відповідно така влада виражає волю вже не всіх членів суспільства, а лише окремих панівних соціальних груп. Ця влада під впливом соціальної диференціації суспільства інституціоналізуєть- ся в систему політичного гегемонізму, провідною силою якого є сама держава. Ретельне вивчення зазначених вище підходів до аналізу публічної влади дало нам підстави стверджувати, що кожний з них не позбавлений сенсу і має раціональне зерно, сутність якого полягає насамперед у тому, що державна влада завжди пов'язана з примусом. Питання полягає в іншому — якими методами цей примус здійснюється: методом переконання чи залякування.
» следующая страница »
1 ... 189 190 191 192 193 194195 196 197 198 199 ... 215