Військовозобов'язані громадяни поділялись на дві військові категорії за віком: від 17 до 45 років — juniores, які брали участь у всіх військових походах, і від 46 до 60 років — sеnіоrеs, що були в резерві, несли гарнізонну службу.
Набирали армію консули за кожною конкретною потребою на основі складених цензорами списків. Після бойових дій армію розформовували. Воїни повинні були мати своє озброєння, військове спорядження, продукти харчування. Кожному розряду приписувалось мати певне озброєння, та й шикувались воїни на полі за розрядами й центуріями. Найменш почесною вважалась служба на флоті, який упродовж тривалого часу був нечисленний, оскільки римляни займалися військовими і політичними діями на суші.
У V ст. До н. Е. Проведено реформу збройних сил, яку приписують знаменитому полководцю диктатору Марку Фурію Каміллу. Військове спорядження та харчування війська взяла на себе держава. Воїни за час воєнних дій одержували платню ^іре^іит). Змінилась структура армії. Місце у строю визначалось уже не майновим становищем, а бойовою виучкою і досвідом. Так, основною бойовою одиницею війська став легіон — 4500 осіб, з них 3000 були важкоозброєні піхотинці, 1200 — легкоозброєні, 300 — вершники. Важкоозброєні піхотинці поділялися на три групи — молодші воїни — гастати (hаstаtі), досвідчені воїни середнього віку— принципи (рrinсіреs) та старші, ветерани — тріарії ^гіагіі). Гастатів і принципів у легіоні було по 1200, тріаріїв — 600. Кожен легіон поділявся на дрібніші структурні підрозділи — когорти (по 400 осіб), когорта — на два маніпули (по 200 осіб), маніпул — на дві центурії (по 100 осіб). Кіннота кожного легіону (300 осіб) — ала (аіа) поділялась на 10 турм (по 30 осіб). Вона була привілейованою частиною війська, в ній служили здебільшого юнаки зі знатних патриціанських родів.
У той час було дві основні армії, якими командували консули або диктатор. Заступниками консулів були легати, а диктатора — начальник кінноти. Легатів спочатку призначали консули, а згодом їх обирали Народні збори (центуріатні). Легати командували легіонами, їм допомагали військові трибуни, які також належали до старших офіцерів. Вони обиралися Народними зборами (по шість на кожен легіон). Маніпулами й центуріями командували відповідно старші центуріони і центуріони.
До епохи Пунічних воєн основні збройні сили у римлян складалися з чотирьох легіонів
.
Бій розпочинали легкоозброєні воїни-новобранці, котрі закидали ворога короткими списами і камінням з пращ. Після цього в бій вступали гастати, вишикувані в 3—4 ряди, за ними — принципи. Тріарії були резервом, своєрідною гвардією. Перші ряди га- статів, озброєні дротиками (рііит), кидали їх з близької відстані у ворога. Далі йшли у бій з мечами — короткими, двосічними, пристосованими для битви впритул. Задні ряди мали довгі списи. Усі воїни були одягнуті в панцири, шоломи, мали щити. Кіннота розташовувалась на флангах, воювала в кінному або пішому строю (за розпорядженням командувача).
Велику роль відігравали римські укріплені табори, влаштовані за певним планом, обов'язково оточені ровом, валом і частоколом, їх завжди будували в тих місцях, де римське військо зупинялося хоча б на одну ніч і обов'язково — на полі битви. Вони були не тільки місцем ночівлі, спочинку воїнів, а й в разі відступу служили захистом і опорним пунктом у всіх воєнних операціях.
В армії панували дисципліна й усталений порядок. Командувач армії мав право засуджувати винних навіть до страти, і цей присуд оскарженню не підлягав. На свій розсуд могли карати воїнів й інші командири (окрім смертної кари). Широко застосовували тілесні покарання. За втечу з поля бою воїну загрожувала смертна кара або втрата громадянства, а всього військового підрозділу — так звана децимація, тобто кожний десятий підлягав страті — відразу після бою, перед усім строєм.
» следующая страница »
1 ... 115 116 117 118 119 120121 122 123 124 125 ... 215